Карпатська Атлантида.

                                                                                                                                                            

Журавель

 

 

 

                                                 Автор : Павлюк Всеволод.

    Передмова:  В книзі розповідається, що лемки, бойки і гуцули є нащадками і одночасно предками трьох історичних груп племен згідно авторської класифікації: лемки – Шумерів, бойки – кімерійців-Траспіїв і гуцули – кімерійців-Катіярів.     Порівнюється прадавнья культура ведійського періоду стародавньої Індії і  культурні дані з території українських Карпат. Можливі є не  точності і помилки, але головне, що розпочато розгляд цього питання.

    Карпатська Атлантида – це умовна назва сучасного передгір’я Карпат і низовин – аж до Чорноморського побережжя (місто Одеса) , які в історичні часи існування пелеолітичного так званого В’юрмського зледеніння  (35-10 тисячоліття до н.е.) з поступовим з таненням льодовика звільнялись від льодового покрову.   

                                  Частина 1.

                            Льодовикова Прото Аратта.

                           Карпатська Аратта (кАрпата).

                           Острів Фуле – Подільська височина, Товтри.

                           Куликове Поле – поле Куру.

                           Ар’яварта – «Країна аріїв» на території Прикарпаття.

                                  Частина 2.

                          Варни. Класифікація племен.

                          Уран. Пуруша. Дракон.

                          Титани. Міф про правонаступництво поколінь богів.

                          Авторська класифікація племен за Геродотом і Ведами.

                          

                                   Частина 3.

                          Шумерські племена. Колхи. Ведійська Аратта.

                          Кімерійські племена.   

                          Гілеї.

                          Скіфські племена. 

 

   В книзі подається історичний опис зародження культури Аратти в Карпатському регіоні під умовною назвою – Карпатська Атлантида, або Карпатська Аратта. Ця культура виникла в Карпатському регіоні приблизно 12000 років до нашої ери під час закінчення останнього льодовикового періоду і на початку потепління клімату, раніше за класичну Кримську Атлантиду. Карпатська Атлантида повільно звільнялась від вічної мерзлоти останнього льодовикового періоду – Вюрмського (Валдай) зледеніння. Це зледеніння існувало на території Європи від 110 тисяч років до нашої ери до 12 тисяч років до нашої ери. Класична Кримська Атлантида існувала набагато пізніше і закінчила своє існування через «Біблійний Потоп»  – декілька потопів в період від 4700 по 4100 роки до нашої ери. Фактично Карпатська Атлантида (Аратта) була першим місцем розташування Індо-Європейської батьківщини.

   В книзі порівнюються древні культури і цивілізації, які виникали й існували на території  сучасної Індії і сучасної України. Основна увага приділяється порівняльному аналізу назв місцевостей, назв рік, назв гір і низовинних територій. Назви сіл і міст розглядаються вторинними як такі, що виникли на основі назв місцевостей.

    Якщо Вам буде важко з першого разу зрозуміти зміст даної статті, то Ви є на правильному шляху. Зробіть перерву і почніть читати знову…

   Семантика слова Карпати містить в собі древнє слово (к)Ар(п)ата, або Аратта. Це слово «Аратта» утворилось від первісного, ведійського (язичницького) слова Врітра. Слово Врітра означає “Ворота” (вАрата), або “Перепона” зимового холоду відносно до літнього тепла. Фактично, шумерське слово “Аратта” вимагає коректного написання : “Арата”, “hArata” або краще “hOrata”, оскільки спочатку значення слова “hArata” в українській мові поєднували з гірською територією. Семантика українського слова “gorata” означає гірську територію:  “Гора”. Пізніше українське слово «Ората», або «Арата», стало означати територію «орної землі».

    Слово «Куру» (санскрит: कुरु) було назвою ведичного індоарійського племінного союзу в північному залізному віці Індії.

 

                                        Частина 1.

                                       Льодовикова Прото Аратта.

 

    В доісторичні часи в регіоні Карпатських гір і передгірських територіях зародилась культура Карпатської Аратти. Спочатку, близько 20 тисяч років до нашої ери на території сучасного Карпатського регіону сформувалась Прото Аратта.

    Відомий дослідник праісторії України Іван Кузич-Березовський називав Карпатську Атлантиду «Краєм Білих». Він вивчав територію сучасної України з часу існування третього льодовикового періоду (зледеніння Рісс, або Дніпровський льодовик), який був 230-180 тисяч років до нашої ери.

   Від 180 тисяч років до нашої ери почалось раптове потепління, яке спричинило дуже великий потоп. Цей потоп деякі дослідники вважають першим Всесвітнім Потопом тому, що на території Європи було затоплено майже всю сушу, яка раніше була обжита і не була вкрита льодовиком. Не затопленою територією  залишались лише Подільська височина (Товтри) і  Карпатські Гори, які стали притулком для людей під час потопу. Після цієї події настав час так званого «Раю» (міжльодовиковий період Рісс-Вюрм – потепління від 180 тисяч років до нашої ери до 110 тисяч років до нашої ери). Подільська Височина була унікальним місцем порятунку для людей білої раси.

 

    Формування Льодовикової Прото Аратти почалось приблизно 20 тисяч років до нашої ери під час четвертого останньогo льодовикового періоду, який називався зледеніння Вюрм, або Валдайське зледеніння. Зледеніння тривало від 110 тисяч років до нашої ери до 12 тисяч років до нашої ери. Південна границя льодового покрову закінчувалась біля північних кордонів сучасної України. Починаючи з періоду 12 тисяч років до нашої ери почалось поступове потепління клімату. Але все одно на території сучасної України в той час був дуже холодний клімат. В природному відношенні визначалися дві зони – тундра і лісотундра. В цей час людина жила практично в умовах вічної мерзлоти.

    В такому холодному кліматі сформувалась спочатку культура Льодовикової Прото Аратти, а згодом культура Карпатської Аратти в ареалі Закарпаття , Карпат і Прикарпаття (Подільська височина).  Зрештою відбувалось те, що на півночі і в горах територія була не придатна для життя через льодовиковий покров, а в низовинних територіях земля була затоплена в різний час потопами. Тому вижити в таких умовах було можливо лише, якщо люди знаходились десь по середині між цими двома територіями. Наступною була класична Кримська Атлантида, на території якої згодом і відбувся «Біблійний Потоп” в період 7500-4400 роках до нашої ери.

    Культура племен Карпатської Аратти зародилась на території передгір’я і гірській території Карпат спочатку у вигляді Льодовикової Прото Аратти.

   Льодовикова Прото Аратта – це культурний ареал проживання племен гірської і передгірської території (Подільські Товтри) сучасних Карпатських гір  в умовах льодовика Вюрм (Валдай). Цей ареал на півночі Карпатських гір прилягав до вічної мерзлоти тогочасного льодовика, який починався на північ від Карпатських гір в часи палеолітичного Вюрмського зледеніння. Культура племен Прото Аратти зародилась в межах територій Карпат, передгір’я Карпат і Подільської височини (Товтри).

   Згодом Льодовикова Прото Аратта еволюціонувала в культуру Карпатської Аратти. Карпатська Аратта – це нова культура  племен Карпатської Аратти, яка сформувалась на основі культури Прото Аратти після закінчення Вюрмського льодовикового періоду (Валдай) і поступового потепління клімату.  Ареал проживання племен розширився на низовинні території. Культура Карпатської Аратти почала переноситись племенами на південь, південний захід і південний схід – від високогір’я Карпат аж до Чорноморського побережжя сучасних міст Ізмаїл , Одеса , Миколаїв.

   На низовинних територіях почали виникати нові культури племен на основі культури Аратти. Приміром на півдні простягались низовинні території Кримської Атлантиди – в ті часи на місці Чорного моря було лише Чорноморське озеро ( до середини 5 тисячоліття до нашої ери ), а на місці сучасного Азовського моря була суша – низовинна територія. Але культура Карпатської Аратти збереглась і перенеслась племенами на високогірну територію Кримських гір. Зокрема племена перенесли на територію Криму поняття про божество Врітру. На відміну від цього, нові культури почали своє існування на низовинних територіях. Племена нових культур низовинної Кримської Атлантиди могли вороже ставитись до племен гірської Кримської Аратти.

              Сайт:    –    https://www.atlantis-motherland.com/

   Таким чином власне зародження Прото Аратти 20 тисяч років тому відбулось на території сучасної України в сурових умовах тундри і лісотундри. Сучасні території на північ від Карпатських гір були  вкриті льодовим покровом вічної мерзлоти. За однією із версій, холодний клімат обумовлювався тим, що в той час Північний Полюс (40-30 тисяч років до нашої ери) розміщувався на території сучасної Швеції .

   З плином часу через потепління клімату вічна мерзлота «відступала» , що сприяло розширенню культурного ареалу проживання племен Карпатської Аратти до тих пір , поки культура племен з їхнім способом проживання, мовою і племінними назвами не досягла території Кримської Атлантиди.

   Цим припущенням є підтвердження. Наприклад племена карпатських тавринів, які жили на території Подільських Товтрів, на території Криму почали себе називати племенами кримських таврів. Племена під час переселення “принесли” з собою на нову територію первісні  уявлення про божество Врітру і др. В ареалі сучасних Карпатських гір і передгір’ях Карпат залишилось найбільше «слідів» проживання племен  Карпатської Аратти.  https://en.wikipedia.org/wiki/Podolian_Upland   ,  https://en.wikipedia.org/wiki/Tauri

 

                                    Карпатська Аратта (кАрпатта).

 

      Крім пізнішого значення території Карпатських гір (Карпата), слово Аратта – (к)Ар(п)ата   містить семантику первісного, ведійського (язичницького) слова Врітра (Варта), яке також означає “Ворота” (порівняйте Врітра), або “Перепона” зимового холоду відносно  до літнього тепла. Так одним з героїв українських веснянок витупає злий цар Ворот. Фактично Врітра уособлював собою  нічне небо із зоряними галактиками.

–    У Закарпатті біля містечка Королево у 1974 році археологічна експедиція під керівництвом В. Гладиліна на високому березі річки Тиса відкрила і вивчила 15 археологічних культурних шарів. (https://uk.wikipedia.org/wiki/Королевська_стоянка)

   Вік найдавнішого та найглибшого 15-го шару на дванадцяти метровій глибині становив 1 млн. років до нашої ери (ранній палеоліт)! Це стоянка давніх людей – архантропів. В цей час існували люди – пітекантропи, які жили в гірських печерах і це був час зародження культури Прото Аратти. 

 

    Саме тут на північно-східній околиці селища Королево Виноградівського району на горі Гострий Верх і на горі Бейвар був прадавній кар’єр з видобутку і прадавні майстерні з виготовлення кам’яних знарядь праці – наконечників списів, скребл і кам’яних ножів. Їх виготовляли з місцевої гірської породи андезиту, яка при ударі розколюється на дуже гострі кусочки. Саме звідси почалось розселення пітекантропів у Європі.

 

.

   –  Городище біля селища Молодове (Чернівецька обл.) – культура Прото Аратти.

 

.

  –  На берез річки Дністер знайдено археологічну стоянку віком 40 000 років до нашої ери та печерне житло давньої людини, викладене мамонтовими кістками у формі яйця.

 

     – Печерне житло. Стоянка Межиріч.

    На території Межиріцької стоянки, яка відноситься до пізнього палеоліту, було знайдено найдавнішу в Україні карту. Її вирізали на уламку бивня мамонта. Нині ця унікальна знахідка експонується у Національному науково-природничому музеї НАН України.

14 тисяч років тому на території сучасної України панував холодний клімат льодовикового періоду. В природному відношенні визначалися дві зони – тундра і лісотундра. Зважаючи на це житла тодішні люди будували невеликі (щоб легше було обігрівати) – 9х8 метрів. В такому житлі мешкали 3-4 родини. Звичайно було тісно, але в умовах вічної мерзлоти по іншому зігрітись взимку не було ніякої можливості.

   – Стоянка раннього палеоліту (ашель) поблизу села Лука-Врублевецька недалеко від міста Кам’янець-Подільськ, поблизу якого знайдені кременеві палеолітичні знаряддя. Там у 1946 році археолог П. Борисковський виявив 50 кам’яних виробів і частину скелета людини ашельської доби, що жила близько 300 тисяч років тому (культура Прото Аратти). У пізніших археологічних шарах на цьому місці виявлені також залишки пізнішого поселення 4-го тис. до н.е., яке відноситься до раннього етапу трипільської культури.

  – Неандертальска стоянка (ранній палеоліт) в Криму – грот Киїк-Коба (культура Кримської Атлантиди).

 

 

             Острів Туле – Подільська височина, Подільські Товтри, племена тавринів.

        

.

 Легенда про міфічний острів Туле (https://en.wikipedia.org/wiki/Thule) сформувалась на початку настання міжльодовикового періоду Рісс-Вюрм (з 180 000 років до нашої ери по 110 000 тисяч років до нашої ери), який почався різким потеплінням клімату і глобальним  таненням льоду. Третій льодовиковий період (льодовик Рісс, або Дніпровський льодовик) існував раніше протягом 230-180 тисяч років до нашої ери. Після його закінчення (180 тисяч років до нашої ери) почалось раптове потепління, яке спричинило дуже великий потоп. Цей потоп деякі дослідники вважають першим Всесвітнім Потопом. В цей час роль острова Туле виконували не затоплені і не зайняті льодовиком Карпати і передгір’я Карпатських гір – Подільські пагорби і плато, які були придатними для проживання. Карпатські гори, а також пагорби і плато Подільської Височини ніколи не були затоплені і зберегли життя первісних людей під час потопу. Доказом цьому служить наявність унікальних видів флори на території Подільської Височини. Залишки назв міфічного острова Туле (Фуле) відомі в Україні – це Подільська Височина, Подільські Товтри (Толтри) в Чернівецькій, Тернопільській та Хмельницькій областях вздовж річки Дністер. Їхнє старовинне ім’я – Карпатські Таври, або Тавринські Гори, а на Чернівеччині – Товтри, де жили за описом Геродота племена алізонів (племена тавринів). Згодом племена тавринів після міграції на південь перенесли свою назву в Крим і там почали називатись таври. (https://en.wikipedia.org/wiki/Podolian_Upland)  https://en.wikipedia.org/wiki/Taurinius

    Пізніше на зміну їм прийшли племена, які зберігали свої назви до часів Київської Русі під подібними племінними назвами тиверці і уличі. Племена тавринів називали себе  за назвою місцевості Товтри – тав(т)рини. Синонімічною назвою до назви племен «таврини» були назви племен «теукри», «тевкри», «теукрани». Близько 13000 років до нашої ери, за правління єгипетського фараона Мернептаха, дельта ріки Ніл зазнала масованого нападу так званих “народів моря», відомих під ім’ям племен гітти або гіксоси. Одним із племен «народів моря» були  племена теукри…

 

.

      Ку(р)ликове Поле – поле Куру (Журавлине Поле, Поле племен Укранів).

 

   Докази гіпотези існування Карпатської Аратти – це місце зародження племен кравенців – Куликове Поле. Кравенці були предками майбутніх слов’янських племен. Українські племена кравенців були аналогічні індійським племенам кауравів, названих так за іменем першопредка царя Куру. Племена кравенців були родоначальниками ранніх слов’янських племен венедів (західних слов’ян), племен антів (східних слов’ян) і племен склавинів (південних слов’ян). (https://en.wikipedia.org/wiki/Kaurava)                        https://en.wikipedia.org/wiki/Wends                       https://en.wikipedia.org/wiki/Antes_(people)                   https://en.wikipedia.org/wiki/Sclaveni

   Інші синонімічні назви племен кравенців: Куру (санскритське), Кір, Кир, Кар, Жур, Гур, Юр, (г)Ур … Ці назви збереглись в сучасних західноукраїнських прізвищах Курило, Юр, в імені Юрій, в назві  Курильські Острови, в назві давньої країни на території Кавказу – Ур Арту, де «(г)Ур» – це слово «Кур», в назвах ассирійських міст Ур, Урук.

    Семантика слова «Карпати» містить в собі корінне слово «Куру», від якого народилось поняття «кравенці», які стали предками слов’янських народів. Це слово означає поняття «Куру Патер», де «Куру» означає «Журавель» – англійською “Crane”, але раніше було «Ворона» – англійською “Crow”.  Така переміна відбулась тому, що Ворон символізував старе перше покоління божеств – божество нічного неба  “кУран”. Журавель символізував молодше друге покоління божеств (титани), яке виникло пізніше і зокрема божество часу “кУран”, еллінське божество часу “Кронос”.  В третьому поколінні уже ведійських ще молодших божеств це божество уже могло символізувати божество моря “Варуну” – “Ворон” (англійською “vRaven”). Слово «Патер» з латинської мови перекладається як «тато», «батько». Слово «Кур» має відношення до вогню (курити багаття) і в давньогрецькій мові представлено божеством «Кронос» (англійське “Crane” – журавель). Назва знаменитого племені венедів (західних слов’ян), антів (східних слов’ян) і склавинів (південних слов’ян) походить від племен  кравенців – (куру)Венди, (куру)Анти, (с)К(у)лавени. https://en.wikipedia.org/wiki/Antes_(people)  

   Слово кравенці (cravens) має довгу історію еволюції. Спочатку поняття «кравенці» асоціювалось із словом «ворона» (Crow)  і божеством нічного неба «Врітра» (кУран) https://en.wikipedia.org/wiki/Uranus_(mythology), потім слово «кравенці» асоціювалось з словом «журавель» (cravens or Crane) і божеством часу “Кроносом” і ще пізніше з пелазгами і морським божеством “Варуна”. Накінець слово «кравенці» послужило основою, з якої утворилось поняття «анти» (скіфи). В англійській мові слово кравенці (cravens) можна розкласти на два слова: «куру» і «венеди» (Wends – історична назва для слов’ян, що мешкають поблизу германських поселень) https://en.wikipedia.org/wiki/Wends. Слово «склавини» (слов’яни) також могло сформуватись із слова «кравенці» (склавини) https://en.wikipedia.org/wiki/Sclaveni. Якщо слово «венеди» сформувалось на основі слова «кравенці», то правомірно слово «кравенці» (cravens) писати і як «кравендсі» (cravents). В сучасній Україні часто зустрічається прізвище Кравець…

 

 

 

                    Поле Куру – Ку(р)ликове Поле в Стародавній Індії.

 

    Питання існування Карпатської Аратти потребує звернення до ведійських джерел Стародавньої Індії (https://en.wikipedia.org/wiki/Vedic_period): найстаршої за віком – “Рігведи” (https://en.wikipedia.org/wiki/Rigveda), “Манусмріті”( Закони Ману ) (https://en.wikipedia.org/wiki/Manusmriti), “Махабгарати” (https://en.wikipedia.org/wiki/Mahabharata) , індійських пуран – усних старовинних переказів (https://en.wikipedia.org/wiki/Puranas) і других джерел. Їх написали стародавні жерці індо-арійських племен, які прийшли в Індію із пра-України ще в 4-3 тисячоліттях до н.е.  Згодом деякі з племен, зокрема племена з Пенджабу, здійснивши перед цим ашвамедгу (царські жертвоприносини коня), повернулись …  Можна припустити, що місцевість Пенджабу, Курукшетри, Куруджангали і др., описана в цих стародруках, повинна зустрічатись і в сучасній Україні. І такі дуже важливі і дуже древні співпадіння є – зокрема на території Карпатської Аратти, що доказує справжність її існування!

 

     У “Рігведі” плем’я Куру – давнє індоарійське плем’я, разом із племенем панчали  відіграло основну роль в становленні цивілізації  долини ріки Ганги .

 

    Треба пояснити, чому нас так інтересує місце розташування стародавньої країни Курукшетра. Це тому, що етнонім Куру має пряме відношення до майбутнього етноніма кравенці і етноніма «слов’яни». Також Курукшетра в сучасній українській мові – це Куликове Поле, а Куликових Полей в Україні багато … І найголовніше – це місцевість, де народились слов’янські племена.

     За стародавніми санскритськими рукописами – ведами і пуранами, цар Куру привів своє плем’я в Курукшетру з Пенджабу, тобто з Аратти (високогірна територія Індії). У “Махабгараті” ця країна спочатку мала назву Куруджангала “Ліс Куру”, згодом Курукшетра “Поле Куру”. Її столицею була Індрапрастха -“Престол Індри”.

 

   Північною межею Курукшетри з півночі була ріка Сарасваті, а південною межею – ріка Дрішадваті, які течуть від Гімалайських гір і не належать до басейну Інду-Сінду. Разом ці дві ріки обмежували територію – межиріччя, або дворіччя.

    По-українськи назви цих річок звучатимуть, як Сарасватиця і Дрішадватиця.

 

   Ріка Сарасваті (Гакра) на санскриті означає “лебедовиця”, “журавлиця”, і що важливо, іранська форма назви Сарасваті буде Харахайвайті, тобто “Гороховиця” (Harahayvati or Harahvaiti or Huruhvaiti or Kuru–hvaiti). В Українській мові слово «горох» пишеться «горох» подібно до іранської форми написання “harah”. Англійською мовою «горох» пишеться “pea”, “pease“, або “bean”. Місцевість Курукшетра була кам’янистою територією. Тому очевидно, що українське слово «горох» також може означати кам’янисту територію, де було багато каміння у формі горошин (іранське слово “Harah” – племена ХОРВАТИ) і дуже вірогідно пов’язувати значення слова  “горох” з поняттям “зерно” і виникненням примітивного землеробства, характерного для Трипільської культури. Цікаво, що саме слово «Гороховиця» дуже схоже до назви сучасного міста  Харків (Гарахів, Хорватів) в Україні. A ім’я царя Куру асоціюється з іменем царя Гороха українських казок.

 

    Санскритське слово “дрішад” означає ”камінь”, тому ріка Дрішадваті буде українською звучати, як Кам’яновиця (яка тече по кам’янистій території). Англійською мовою «камінь» буде “STONE” – племена СЕРБИ. Між річками Сарасваті і Дрішадваті древній звід “Законів Ману” –  “Манусмріті” розміщує так звану Брахмаварту “Країну Брахми”, інша назва якої – Ар’яварта “Країна аріїв”. ( Закони   Ману , ІІ , 20). (https://en.wikipedia.org/wiki/Āryāvarta )

    Манусмріті говорить: Курукшетра, Матсья, Панчала і Матхура – це Брахмарші-Деша “Країна божественних мудреців”. За рангом Брахмарші-Деша друга після Брахмаварти.

 

         By Avantiputra7 – Own work, CC BY-SA 3.0, https://commons.wikimedia.org/w/index.php?curid=33202412

 

 

    Разом  з Дрішадваті  й Сарасваті знамениту Курукшетру за “Рігведою” , обмежує і третя річка Ашманваті. Санскритське “ашман”, “акман” також означає “скеля”, «скеляста» і нагадує слово “амінь”. Англійською мовою «СКЕЛЯ» буде “ROCK” (племена рокс-алани, …Ісус народився зі Скелі). Всі ці три річки характеризують Курукшетру, як кам’янисту територію. 

 

 

    Річку Ашманваті ідентифікують з сучасною невеликою річкою Асан в індійському штаті Уттаракганд.  (https://en.wikipedia.org/wiki/Asan_Barrage).

 

 

 Поле Куру – Кур(л)икове Поле на території України.

                                               Поле племен Укранів.

 

  Місце розташування Курукшетри в Стародавній Україні – Куликове Поле. Це місце є батьківщиною слов’янських народів.

 

 

      Розглянем місце, де була розташована Курукшетра в Україні.  Як уже зазначалось етнонім Куру і  Курукшетра аналогічний майбутньому етноніму кравенці. Племена кравенців-укранів були прабатьками всіх слов’янських народів.

 

   Як уже було вказано, іранська форма звучання (мовна група КЕНТУМ) ріки Сарасваті, буде Харахайваті – “Гороховиця”.  Стара назва ріки Південний Буг – ріка Бог/Баг. А в мові санскрит присутні приголосні звуки, які з плином віків “відпадали”, або трансформувались у другі звуки. В такому разі стародавня назва ріки Буг могла звучати, як Б(г)аг, або Багорохвиця – Бага/Бога Ріг, що тотожне назві “Гороховиця”. Бажано відзначити, що дуже вірогідно пов’язувати майбутню назву хорвати з назвою річки Буг “Ба-хор(ох)в-иця”, згідно іранської форми звучання (мовна група Kентум).

 

 

        Границі розташування Курукшетри в Україні.

 

    Згідно “Манусмріті”

Північною межею

    Курукшетри була ріка Сарасваті (Горохуватка), або як ми вияснили Південний Буг.

 

 

 

   Подібна ситуація складається і з назвою ріки Дрішадваті ” Кам’яновиця”. Їй відповідає добре знайома нам ріка Дністер. При чому слово “Дністер” більше відповідає мовній групі САТЕМ, тому можна припустити, що тут мешкали племена, які згодом могли назвати себе сербами.

    Південною межею

служила річка Дрішадваті, або Дністер.

 

 

 

    Західною межею

 було Карпатське високогір’я з річкою Лімниця. Стародавня Аратта спочатку називалась Куруджангала (ліс Куру), а пізніше її назвою стала Курукшетра (поле Куру). Згідно  “Рігведа”, однією із сторін (Західна границя) стародавньої Аратти була  гірська річка Ашманваті, яка також у перекладі з санскриту означає “Кам’яновиця”, точніше «Скеле(м)виця» (англійською мовою скеля буде “rocky”). Їй найкраще відповідає гірська річка Лімниця у високогір’ї Карпат. Береги ріки Лімниця кам’янисті, а назва ріки «(скал)Ашманваті» могла в давнину мати назву «Курушманиця» , або «сКолУ-шманватиця» (“Колисковиця“). Згодом префікс «Куруш-« в слові «Курушманваті» трансформувався в «сКалаш-«, або  «Калуш-« (по річці Лімниця існує місто Калуш). Потім префікс «сКалаш-« трансформувався в «Лаш-«, що привело до створення слова «лАшманиця», або «Ашманватиця», яке співзвучне українському слову «Ламниця», або «Лімниця» (англійське “ROCK”, українські племена “роксалани“). Слово “Лімниця” містить кореневі слова з санскриту: кореневе слово “lam” відноситься до вогню (полум’я) – flame …

 

 

 

     Східна границя

стародавньої Аратти (Куликове Поле) спочатку закінчувалась в межах південно-східних територій включно з Подільськими Товтрами.

   Згодом роль східної границі стародавньої Курукшетри почала відігравати приморська умовна лінія між сучасними гирлами ріки Південний Буг , ріки Дністер і ріки Дунай по лінії сучасних портових міст : Миколаїв  – Білгород-Дністровський – Ізмаїл. Дальше починалась низовина Кримської Атлантиди.

    В цілому, базуючись на основі знань про Ку(р)ликове Поле, можна стверджувати, що вже в ті далекі часи об’єднання племен ПЕЛАЗГИ включали такі групи, які в майбутньому називались ХОРВАТИ, СЕРБИ і РОКСОЛАНИ.

 

 

                   Ар’яварта – «Країна аріїв».

               Ар’яварта “Країна аріїв” в Стародавній Індії.

 

     Санскритське слово “дрішад” означає ” камінь” , тому ріка Дрішадваті буде українською звучати, як Кам’яновиця. Між річками Сарасваті і Дрішадваті древній звід “Законів Ману” –  “Манусмріті” розміщує так звану Брахмаварту “Країну Брахми”, інша назва якої – Ар’яварта “Країна аріїв”. ( Закони   Ману , ІІ , 20). (https://en.wikipedia.org/wiki/Āryāvarta ).

   “Манусмріті”  мовить : Курукшетра, Матсья, Панчала й Матхура – це Брахмарші-деша “ Країна божественних мудреців”. За рангом Брахмарші-Деша друга після Брахмаварти.

 

 

    Третьою стороною Ар’яварти було високогір’я Гімалаїв, де текла річка Ашманваті, якій відповідає сучасна невелика річка Асан в сучасному штаті Уттаракханд.

 

 

 

        

 

                 Ар’яварта “Країна аріїв” на території України.

    

     Розглянем місце, де була розташована Ар’яварта «Країна аріїв» в Україні.  Згідно «Манусмріті», вона була розташована на території Індії між рікою Сарасваті (аналог – ріка Південний Буг) і рікою Дрішадваті (аналог – ріка Дністер) в гірській місцевості.

    Для того, щоб знайти країну Ар’яварту в гірській місцевості на території України, потрібно залучити відомості про царя Ашмаку і його сина Мулаку. Цар Мулака мав відношення до Ар’яварти і жив на березі річки Мула. Річка Мула впадає в ріку Годаварі. А індійська ріка Годаварі має аналог в Україні – це є ріка Бистриця. Тоді індійська річка Мула буде мати аналог в Україні – річку Манявку. Це є гірська територія і територія передгір’я на Прикарпатті. Річка Манявка впадає в ріку Бистриця Солотвинська.

   Плем’я мулаків проживало по річці Годоварі, український аналог якої буде річка Бистриця Солотвинська і річка Бистриця Надвірнянська. Плем’я ашмаків залишило слід на Прикарпатті у вигляді села Осмолода, через яке тече річка Молода. Але основний ареал проживання племені ашмаків був по річці Лімниця.

   Точне місце розташування країни Ар’яварта буде басейн річки Манявка. Більш широкий ареал розміщення країни Ар’яварта буде місцевість між рікою Лімниця і рікою Бистриця Надвірнянська.

 

 

 

    Друга назва «Країни аріїв» буде Брахмаварта «Країна Брахми» (ведійські закони «Манусмріті» – «Закони Ману»).

    При впадінні річки Мули (річка Манявка) в ріку Годоварі (річка Бистриця Солотвинська), осів відомий брахман Баварі, коли полишив столицю і став відлюдником. Ім’я брахмана Баварі нагадує відому область Баварію в Германії. На території Прикарпаття проживають сьогодні люди, які мають фамілію Годованець, яка співзвучна старовинній назві ріки Годоварі.

    Річка Манявка бере свій початок на горі Велика Сивуля. Ця назва споріднена з назвою місцевості Сиваш (Гниле море) в Криму. Також кореневе слово “Сива-“ в назві гори Велика Сивуля споріднене з назвою індійського божества Шіва.

 

 

 

 

   Виходячи з таких обставин, можна зробити припущення, що ця місцевість пов’язана з брахманами. Деяке співпадіння простежується і в розміщенні країни Брахмаварта на території України і на території Індії – північний схід.

   В сучасній Індії найвищий відсоток брахманів мають індійські штати Уттаракханд (20 %) і Гімачал-Прадеш (15%). В цих словах суфікси «-кханд» і «-чал» є аналогами українського слова «гал», як у слові Галич. А місто Галич знаходиться на території якраз української Ар’яварти «Країни Аріїв».

 

 

 

   Країна Брахмаварта (Ар’яварта) знаходилась на півночі сучасної Індії. На карті стародавньої Індії вона вказана на місці країни Уттара-Мадра і Уттара Куру.

   Друга за рангом після країни Брахмаварти була Брахмарші-Деша «Країна божественних мудреців». До країни Брахмарші-Деша в стародавній Індії належали такі країни: Курукшетра, Королівство Матсья, Панчала і Матхура («Закони Ману», ІІ, 20). Вірогідне місце розташування аналогів цих країн на території України буде знаходитись в південно-східному напрямку від Карпатських гір.

 

 

  Брахмаварта буде розглянута знову більш детально в майбутніх статтях про племена Аратти. При порівнянні місця локалізаці Ар’яварти на території України і місця локалізації Ар’яварти на території Індії можуть виникнути деякі сумніви. Але в майбутніх статтях буде вказано причину таких не співпадінь.

                                    Частина 2.

                 Варни – суспільний поділ племен Аратти.

         

    В трипільській культурі домінували три кольори : чорний , білий і червоний . В культурі Стародавньої Індії також присутні ці три кольори. https://en.wikipedia.org/wiki/Varna_(Hinduism)

   Чорний колір означав  общину, всіх людей, весь народ і спочатку був кольором землеробів (шумерів), пастухів і збирачів, а пізніше став кольором залежних общинників-шудрів. Білий колір – це барва жреців. Червоний, або точніше пурпуровий колір – це барва воїнів.   Всі ці три кольори можна співставити з племенами і що важливо – ці племена зародились і були присутні на території Куликового Поля.

 

 

 

 

       Давньоіндійська поема про «народження» п’ятьох племен «Шарміштха, Деваяні і п’ятеро синів царя Яяті».(«Махабгарата»).

 

    Ця романтична ведійська поема розповідає про історію племен у Стародавній Індії. У царя Яяті  було дві дружини – перша законна дружина Деваяні і друга незаконна дружина Шарміштха. Від першої законної дружини Деваяні народилось двоє синів – Яду і Турвашу. Від другої незаконної дружини Шарміштхи народилось троє синів – Ану, Друх’ю і Пуру. Хоча згідно давньої традиції трон повинен був посісти найстарший син Яду, але трон дістався наймолодшому сину Пуру тому, що наймолодший син Пуру єдиний погодився віддати свою молодість на одну тисячу років своєму батькові. Цей поступок дозволив зняти прокляття із його батька – царя Яяті. Цікавий той факт, що ці п’ять ведійських племен співставні з назвами балтійських і слов’янських племен: ведійські племена яду – це балтійські ятвяги, племена турвашу – це туровці , ану – слов’янські венеди, друх’ю – древляни і пуру – полтавчани і спартанці, половці, поляни.

   Класифікація п’яти племен у ведійській літературі така: двоє брахманських племен Яду і Турвашу і три воїнські  племена Ану, Друх’ю і Пуру. https://en.wikipedia.org/wiki/Yayati

 

 

                                                   Ведійські племена.

 

 

 Ця класифікація однакова і для території Стародавньої Індії і для території  Стародавньої Аратти (Стародавньої України). На цій території проживали племена, які виникли в різні епохи і поклонялись різним божествам: племена старшого першого покоління, племена середнього другого покоління і племена молодого третього поколінь божеств. Можна попробувати ототожнити групи племен давньоіндійської поеми “Про царя Яяті…” з старогрецькими групами племен і групами племен Стародавньої Аратти.

     Старші племена, які поклонялись першому поколінню божеств, вірували в три божества: мисливське божество нічного Неба – Сварог (старогрецький “зУран“, батько титанів),  дружину Урана – божество “Гея“(божество Землі) і жрецьке божество Шукра (“зоря” Венера), яке було причетне до виникнення примітивного землеробства. До племен цього покоління належали асурське (зуранське) мисливське плем’я царя Яяті  (зУран) і асурське плем’я божества Геї, яке займалось примітивним збиральництвом плодів.

    Племена середнього другого покоління божеств  (Титани і Титаніди) були дітьми зУрана і Геї. Ці племена поклонялись мисливському божеству кочових пастухів титаниді Шарміштха  і жрецькому божеству титаниді Деваяні. Очолював титанів бог часу Кронос (“Врітра”) – слов’янський гУстрабог (Кассапа з символом – серпом) і його дружина – землеробська богиня родючості сугРея, зігріваюча богиня (верховне скіфське божество Табіті, українська Теп(л)аті) – мати Зевса (https://en.wikipedia.org/wiki/Asura).  Асурські племена мали ще друге ім’я – “Діть’я“, похідне слово від яких буде українське поняття “дитя”, “дитина”.  

     Молоді племена третього покоління божеств належали до осілих сурських племен “Девів” (санскритське Сур’я – Сонце). Олімпійські божества, на чолі з Зевсом (Деус, Діяус) називались Девами (сури) і були божествами чоловічого роду  (https://en.wikipedia.org/wiki/Deva_(Hinduism)  Діти мисливського божества Шарміштхи – сармати належали до кочових пастушицьких девівських племен. Діти жрецького божества Деваяні також уже були девівськими племенами і належали до землеробських племен і не кочових осілих пастушицьких племен. Це були діти асурських божеств: жрецького Деваяні (слов’янська Дану) і воїнського Шарміштхи. Так у жрецького божества Деваяні було два сина: старший Яду (данави і судави) і молодший Турвашу , а у воїнського божества кочових племен Шарміштхи – три сина Ану, Друх’ю і Пуру.

     Девівське плем’я третього покоління божеств Яду (старший син Деваяні) мало також назву данави (слов’янські ятвяги) і поклонялось божеству орного землеробства, ведійська назва якого була Баларама Санкаршана, Баладев.  У девівських  племен молодшого Турвашу (молодший син Деваяні) головним було не кочове пастуше божество – ведійський “Крішна” (старогрецький Геракл, слов’янський Хорс). Наприклад сонячному божеству Баларама поклонялись добре нам знайомі трипільські землеробські племена. Старогрецький бог Геракл (ведійський Крішна) був сином Зевса, а його племенами були племена карпатських тав(т)ринів, кримських таврів. Разом племена ядавів і туровців називались племенами царя Куру – кауравами, від слова «курити» вогонь, а інша слов’янська назва їх була кравенці. Вони відкинули асурські божества і до пантеону богів почали відносити олімпійські божества в основному осілого способу життя: Індру, Сур’ю, Дев Мітру і другі божества. Згодом божество Дев Мітра (https://en.wikipedia.org/wiki/Mithra) переосмислилось в ім’я Дмитро. Це були  племена каурави, за іменем їхнього племінного вождя Куру. (https://en.wikipedia.org/wiki/Kaurava), або кравенці – частина майбутніх слов’янських племен.  Племена третього покоління мали також другу ведійську назву “Адіть’я“.

    Молоді воїнські племена третього девівського покоління божеств, мати яких була асурка Шарміштха (Сарматка), були представлені трьома ведійськими воїнськими і кочовими племенами Ану, Друх’ю і Пуру. Спосіб проживання цих племен був пов’язаний, окрім землеробства, із значними переміщеннями. Так девівські племена ватажка Ану – анави займались мореплавством, морським рибальством – племена пеласгів. Девівські племена ватажка Друх’ю – драухави вибрали для проживання озерні і болотисті місцевості, де переміщуватись можна було тільки на плотах, або човнах, тому вони навчились виготовляти човни і плоти. І накінець кочовими пастушими племенами, майбутніми царськими скіфами, були були племена ватажка Пуру – паурави, спосіб існування яких залежав від пасовищ і вміння переміщуватись значними степовими просторами, що настало тільки після приручення коня і освоєння верхової їзди на коні. Збірна назва трьох молодих воїнських племен, мати яких була Шарміштха, була не каурави, а пандави.

   На території України до третього покоління племен належали предки слов’янських племен за родоначальником Трояном: Кий, Щек і Хорив, яким відповідають ведійські племена Пуру, Ану і Друх’ю. Інтересно, що в малоазійській давній Трої також був цар Трос, у якого було три сина: Ассарак (Хорив), Ганімед (Щек), Іл (Кий) і дочка Клеопатрпа. Поляни Київській Русі, родоначальником яких був Троян, також поділялись на три категорії племен  за своїми вождями: Кий, Щек, Хорив і їхня сестра Либідь. Місто Київ має район Троєщина-Вигурівщина, а це означає, що назва місцевості Вигурівщина відповідає назві епоніма Либідь. Назві сестри Либідь відповідають племена лігури (вигури), або білі хорвати (болоховські племена). Епонім лігурів є ім’я Олег. Племена лігури, або вигури також мали синонімічну назву –  племена угри, або племена укри.

   Друга назва племен Куру – «поляни». Назву «поляни» потрібно пов’язувати з трипільською культурою тому, що жителі Трипілля називались три-полянці, або три-пілляни… Можна також пов’язувати походження  назви «поляни» від назви «пеласги» тому , що по-другому слово пелазги можна передати, як палажки, або полагни. Слово «полагни» (є українське жіноче ім’я Полагна) складається з  двох слів: «пал» – захисник і «агні» – вогонь. З цих двох співпадінь випливає важливий висновок, що племена поляни були одночасно племенами пеласгів, племенами трипільців і племенами кравенців (куру-поляни).  Поляни у Київській Русі також поділялись на три категорії племен  за своїми вождями: Кий, Щек і Хорив.

Ця класифікація потрібна тому, що в Карпатська Аратті були  асурські племена, сини Пуруші – староіндійського божества Духа (Яяті) – Яду і Турвашу, які були родоначальниками племен  кімерійців. В цих племенах боги називались «Бага». В племенах пелазгів  зародилось землеробство у вигляді обробки землі мотикою (кайлом, Києм – Kiy), яке змінило спосіб життя.  Землеробство «народило» нові сурські племена Куру (в українській мові є вираз «курити» по відношенню до вогню). Синонім назви племен «каурави» буде назва «полянські племена», які відкинули назву божества «Бага» (деякі племена , наприклад майбутні іранці залишили назву божеств «Бага») і почали поклонялись божеству «Дева» (Зевс).  Ведійські божества Сури, адітьї, давньогрецькі божества деви – це божества чоловічого роду   (https://en.wikipedia.org/wiki/Deva_(Hinduism)

 

 

   Ці молоді полянські племена (Куру) мігрували в Північно-Кримську допотопну низовину, еволюційно розвинули примітивну землеробську культуру в орне землеробство  і в нашому розумінні тепер асоціюються з Трипільською  землеробською культурою. Ця культура розвинулась в допотопній Кримській Атлантиді і після потопу яскраво «проявилась» по всій південній Україні у вигляді Трипільської цивілізації.

 

    

 Первісне божество Уран. Пуруша. Ведійський Варуна.

                                      Перше покоління божеств.

 

   Ведійський первісний Пуру (давньо-індійський Пуруша  (первісний Дух) – https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%83%D1%80%D1%83%D1%88%D0%B0) представляв перше покоління не сонячних асурських божеств.

 

 

   Божество Уран уособлювало собою небесний Зодіак нічного неба з дванадцятьма знаками зодіаку, або другими словами космічний Сварог. Сварог уявлявся первісними людям у вигляді космічного, або Небесного Вужа (Дракон) навкруг Землі, який існував в часовому просторі літа і зими. Це була первісна Свастика, закручена проти руху часової стрілки за рухом нічного неба. Потрібно сказати, що українське слово «вуж» означає неотруйну змію (трав’яна змія). В старогрецькій мові не було окремого слова на означення неотруйної змії. Тому греки почали використовувати термін «Небесний Змій» замість терміну «Небесний Вуж» (Дракон). З поняттям «Небесний Вуж» пов’язані назви міста (в)Ужгород і міста Хуст (давньослов’янське слово Г(в)уст) на території Закарпаття (Транскарпатія). Рігведа каже: “О, Індра, ти переміг Врітра-Агі (Врітра-Змій, давньоперсидський фольклор вимовляє, як Ажі Дахака)”.

 

 

 

   Пізніше в часи Трипільської  культури (друге покоління божеств) виникла пряма Сонячна Свастика, закручена за рухом часової стрілки (за рухом денного Неба), тобто рухом Сонця. Пізніше також у Трипільській культурі появилось  поняття про пряму сонячну свастику, як ранкове сонце і обернену сонячну свастику, як вечірнє сонце.

   На території Закарпаття (Транскарпатія) з божеством Уран може бути пов’язана назва міста Ужгород (Вуж-город) і річки Уж. В назві Ужгород присутнє слово «вуж», яке потрібно пов’язувати з міфологією першого покоління божеств. Дуже важливу роль відігравав Небесний Вуж (Дракон) тому, що від дощу і наявності повноводних річок залежав добробут первісних людей.

    Поняття «дракон», або небесний Вуж представлено в іранській міфології божеством Ажі Дахак (небесний вуж) – божеством посухи. «Рігведа» мовить : «О, Індро, ти здолав Врітру-Агі (Врітра-Змій). (https://en.wikipedia.org/wiki/Zahhak )

    Стародавні люди уявляли собі божество Уран у вигляді  нічного Небесного Вужа (Небесний Дракон), який був нічним небом. Не сонячні божества називались в індійській ведичній культурі «асури» (https://en.wikipedia.org/wiki/Asura), а сонячні «сури», або «деви» (https://en.wikipedia.org/wiki/Deva_(Hinduism). Сонце називається мовою санскрит «Сур’я».

   Уран має аналогічне слово в українській мові. Це є слово «Ворона» – створіння, яке має темне (чорне) забарвлення (ведійський Варуна). Пізніше у ведійській культурі старе божество Уран замінили на божество Шіва. Божество Аруна (Уран) був божеством моря в хетській міфології. Небесний Уран представляв небесні води, а річковий Вуж (божество землі Гея, ведійське річкове божество Дана) представляв річкові води. Етимологія слова «Уран» простежується у ведичному санскриті в слові «Warsha», яке означає «падіння дощу» (небесний дракон, він же небесний вуж).

   Уран(небо) і Гея(земля) були батьками першого покоління божеств. Божества Уран і Гея разом утворювали первісне Яйце. В українській мові для поняття первісного яйця існує окреме слово – «писанка», яке може бути споріднене з поняттям Пуруша (пурусанка – небесний Пуруша).

 

 

   Це яйце відображено в трипільській культурі як два Вужа – білий вуж і чорний вуж. Також це є знаки Інь і Янь – день і ніч, зима і літо.

 

 

   Божество Уран належало до не сонячних (асури) божеств. Воно мало дві іпостасі, з яких перша представляла нічне небо з небесними світилами. Друга іпостась пов’язувалась з небесними водами (дощ, сніг), а пізніше –  з морем (Варуна). Уран представляв чоловічу енергію – Янь. Ця енергія була небесний вогонь жовтого кольору. Божество Гея уособлювало собою Землю. Гея (Земля) представляла жіночу енергію – Інь. Енергія Інь була земляною питною водою (ріки, озера) синього кольору. Жовтий вогонь розміщувався вверху, а синя вода внизу.  Ці кольори приймають участь в формуванні барв українського прапора. Тобто жовто-синя символіка має дуже давню етимологію.

 

 

                      Друге покоління божеств.  Уран. Варуна.

 

    Друге покоління не сонячних асурських божеств – це були титани, які представляли собою природні стихії. Головним був старогрецький Кронос і його жінка Рея.  Титани прийшли на заміну первісному поколінню божеств – давньоіндійському верховному божеству Уран (Оріон, Пуруша, верховне божество першого покоління божеств – Варуна) і божеству Гея. Це були титани (великани), які представляли собою природні стихії. Згідно з «Теогонією» Гесіода,  у Урана і Геї було потомство дітей великанів-титанів – шість синів і шість дочок: 1.(великан) Океан і 2.Тетія (Тетида, Фетида) – божества вод, 3.Гіперіон – сяючий великий батько (небесний бик)  і 4.Тея (Фея, Єврідеса) – сяюча велика діва-мати (корова) неба, які породили трьох дітей: Геліос (Сонце), Селену (Місяць) і Еос (Зорю), 5.Кей (Кой, Кий) – божество світової осі (небесний полюс) і 6.Феба (Фібі) – божество інтелекту і ораторства 7.Япет (іскра) – божество майстерності (Тапет – топити багаття), мав дітей: Атланта, який володів деревом з золотими яблуками, що символізували плоди господарювання, Прометея, Менетія і Епіметея,  8.Феміда (Теміда) – богиня справедливості, мати Мойр, 9.Крій – божество лідерства і домашніх тварин, асоціювався з бараном (овен, ягня-весняний вогонь), 10.Мнемосіна – богиня пам’яті, мати муз, тітка Зевса, 11.Кронос – бог часу і 12.Рея – богиня родючості.

   Наймолодший повставший титан Кронос (час – Хрон, хронологія) хитрістю скинув з небесного трону свого батька Урана, кастрував його і очолив небесну владу.

 

 

   Вони появились в зв’язку з зародженням землеробства. Первісне землеробство було у вигляді обробки землі мотикою (кайло (кий), соха) і потребувало слідкування за рухом Сонця. Первісне землеробство народилось в Карпатській Аратті, а обробка землі у вигляді орного землеробства виникла пізніше в Кримській Атлантиді. В Кримській Атлантиді «народились» божества, які еволюційно розвинулись в Трипільській культурі. Наприклад до Трипільської культури відноситься титан – Змій Горинич (Дракон).

 

 

   Діти божеств  Урана і Геї називались Титани і уособлювали собою стихії природи. Найстарший титан Врітра був сином тата Урана і мами Геї. Врітра представляв собою зимові Ворота, або зимову перепону. В самому слові «Врітра» зашифрована етимологія українського слова «ворота». Титан Індра представляв стихію грому і блискавки літньої пори року.

   На сьогоднішній день дуже добре збереглась міфологія драконів в Китаї.

 

 

 

 

                     Третє покоління божеств. Деви. Війна титанів.

 

   Третє покоління олімпійських божеств було представлене давньогрецькими богами девами – https://en.wikipedia.org/wiki/Deva_(Hinduism), або ведійськими божествами «сурас» – сонячними божествами, на відміну від першого і другого покоління божеств, представлених «асурами». https://en.wikipedia.org/wiki/Asura. Олімпійські боги повстали і почали воювати з титанами (друге покоління божеств). Олімпійські боги (третє покоління божеств), під проводом третього наймолодшого сина Кроноса і Реї – Зевса (брати: Аїд, Посейдон, сестри: Гестія, Деметра і Гера (богиня шлюбу)) ,  повстали і почали воювати з титанами (друге покоління божеств).

 

 

   Ця війна називалась титаномахія, або War of the Titans. Після цієї війни могла відбутись переміна місцями кольорів: синій колір (денне небо)  вверху і жовтий колір внизу (звичайний вогонь). Третє покоління Олімпійських божеств відкинуло поняття про дракони (асури). Вони ввели поняття про сонячні  божества «деви» (сура) під проводом верховного бога Зевса. Зевс – грецьке божество, аналогічне ведійському божеству Діяус, який представляв Індо-Європейське божество денного неба.  https://en.wikipedia.org/wiki/Deva_(Hinduism)

 

 

 

      Давньоіндійський Пуруша. Давньогрецький Уран. Ведійський Варуна.

 

   Поняття про божество нічного неба Уран (давньоіндійськеі шумерське божество Пуруша) могло зародитись на території Закарпаття.  Місце народження легенди про божество Пуру – прадавній кар’єр з видобутку андезиту на північно-східній околиці селища Королеве Виноградівського району. На горі Гострий Верх і на горі Бейвар був прадавній кар’єр з видобутку і прадавні майстерні.    Beaver Mountain ( Bēvar Asp (Persian) – Zmiy Zahhak.  https://en.wikipedia.org/wiki/Zahhak

 

 

    Звідси почалось розселення пітекантропів у Європі. Кар’єр знаходився на березі річки Тиса.

   Ще одним вірогідним місцем народження і проживання шумерського (староіндійського) першопредка Пуруші  може бути високогір’я Карпат – ареал сучасного селища Верховина. Первісні люди уявляли собі, що верховні божества повинні проживати на вершинах гір, недалеко від неба. На території України в Карпатських горах існувала своя Аратта, точніше Пенджаб на місці сучасного селища Верховина. Стара назва міста Верховина – село Жаб’є , де той самий корінь «джаб» в назві місцевості, що і в слові Пенджаб.

 

 

   Йдучи за логікою легенди, десь в цьому районі могла знаходитись гора, яка послужила прообразом гори Шамбала. В Карпатах біля селища Верховина є гора Замагура, друга назва якої гора Магура (колишня назва: Самагура). В легендах про Шамбалу говориться, що «Золота Гора» – Хемагарбга є центром всесвіту (Полярна зірка). Міфічна гора Меру (Сумеру) має також назву «Хемагарбга».  

   До речі, французька буддистка Олександра Девід-Неель асоціювала Шамбалу з Балхом, пропонуючи також перську Шам-і-Балу (“підняту свічку”) як етимологію цього імені. У подібному руслі Ґурдджієфф Дж. Г. Беннетт опублікував припущення, що Шамбалха – це Шамс-і-Балх, бактрійський храм сонця.

 

 

                Титани. Кронос. Скіфський Таргітай.

                                 

 

 

 

 

   В ті давні часи Карпатські гори були зайняті льодовиком, але придатними для життя залишались передгір’я Карпатського гір – пагорби і плато. Люди поклонялись божествам «титани», на що вказує назва «батько», «тато», «татуньо» в українській мові, яка фонетично близька до самого слова «титан»… Титани були божествами шумерів, колхів і кімерійців. Ці божества народились в горах Карпатської Аратти, але з міграцією племен «переселились» разом з племенами до місцевості Товтри (Толтри) , або міфічного допотопного острова Фуле ( The Podolian Upland). Роль острова Фуле (Туле) виконували не затоплені і не зайняті льодовиком передгір’я Карпатських гір – пагорби і плато.

   Титани є расою божеств. Титани належали до другого покоління не сонячних асурських божественних істот, що перемогли первісні несонячні асурські божества і передували третьому сонячному  сурському поколінню божеств – олімпійским богам. Олімпійці відкинули поняття титани і дракони. До титанів належали перші дванадцять дітей матері Геї (Мати Земля) та батька Урана (Батько Небо), які правили в легендарний Золотий вік, а також складали перший пантеон давньогрецьких божеств.

          

                                                                        .

 

              Міф про правонаступництво богів.

 

 

    Міф про правонаступництво богів відображений в скипетрі (булава) – символі влади. Скіпетр символізує циклічність і розвиток по спіралі від минулого до майбутнього. Та сама еволюція відбувалась і з божествами, які відображали розвиток людської культури.

 

 

    В ведійській культурі стародавньої Індії аналогом булави служила Гада – символ влади (символ ведійського божества Баларама Санкаршана) і символ трипільських племен. https://en.wikipedia.org/wiki/Gada_(mace)

 

 

   Титани відігравали ключову роль у важливій частині грецької міфології, міфу про правонаступництво. У ньому розповідалося, як наймолодший титан Кронос – римське божество Сатурн скинув з престолу свого батька шУрана (шумер). Уран є аналогічним до санскритського божества Варуна (Шіва). Кронос кастрував свого батька Урана за допомого кам’яного серпа, що знаменувало винайдення землеробського знаряддя праці серпа і пізніше коси. Його батько шУран передрік йому, що і Кроноса колись скине з божественного престолу його молодший син, яким врешті решт виявився божество Зевс (Cкіф). https://en.wikipedia.org/wiki/Saturn_(mythology)

 

 

 

   Олімпіець Зевс, ведучи та вигравши велику десятирічну війну, звів на Олімп нових богів. Ця війна називалась Титаномахія (Війна Титанів), де Зевс скинув Кроноса і його товаришів-титанів з престолу. Врешті-решт Зевс був встановлений як остаточний і постійний правитель космосу. https://en.wikipedia.org/wiki/Titanomachy

 

 

    https://commons.wikimedia.org/w/index.php?curid=31759423

    На берегах ріки Дністер «народилось» божество Стрибог (божество першого елементу світобудови – вітру), яке має відношення до божеств Титани і місцевості Товтри. Для імені Стрибог є синонімічні назви – Бгутанат і Махадава, які напряму вказують на назву Титани (санскритське божество Шіва). Останні два імені Бгутанат і Махадава були вибиті на кам’яних написах третього століття нашої ери, знайдених в місті Одеса і в місті Білгород-Дністровський (стародавнє місто Тіра).   https://en.wikipedia.org/wiki/Tyras

   Етнонім тав(т)рини (титани) був похідним для сучасних назв «лемки», «гуцули» і «бойки».

 

 Авторська класифікація племен за Геродотом і Ведами.

 

   Батько історії, Геродот у своїй книзі «Історія» записав дві легенди про походження племен скіфів, розказаних йому самими скіфами.

   Згідно першої легенди, в Геракла – сина Зевса, під час його мандрів до Північного Причорномор’я від змієногої Діви-богині (Дани) народилося троє синів – старший Агатирс, середній Гелон і молодший Скіф.                                      https://en.wikipedia.org/wiki/Augeas 

https://en.wikipedia.org/wiki/Tyragetae

https://en.wikipedia.org/wiki/Gelon

 

 

   Згідно другої легенди, у бога Зевса і доньки бога ріки Дніпро, богині Дани, народився перший цар скіфів Таргітай (Геракл).

 

 

 

    У царя Таргітая було троє синів: старший Ліпоксай, середній Арпоксай і молодший Колаксай. Від старшого сина Ліпоксая утворилось скіфське плем’я авхати. Від середнього сина Арпоксая утворилось два скіфські племені – траспії і катіяри. Від молодшого сина Колаксая утворилось плем’я паралати – царські скіфи. Всі разом вони називались сколоти, хоча елліни їх називали скіфи. https://en.wikipedia.org/wiki/Scythians

   Отже ми бачимо, що власне під своїм ім’ям Скіф (Колаксай) виступає тільки наймолодший брат. Значить брати Ліпоксай (Агатирс) і Арпоксай (Гелон) не були епонімами  скіфських племен, а були епонімами племен, старших за скіфів: Ліпоксай – шумерів і колхів, а Арпоксай – кімерійців. Виявляється старші племена в майбутьньому нікуди не зникли, а приймали участь в життєвій діяльності, поряд зі скіфськими племенами, на пізніших етапах.

    На цій території проживали племена, які виникли в різні епохи і поклонялись різним божествам: асурські матріархальні племена старшого першого покоління божеств, асурські матріархальні племена середнього другого покоління божеств і девівські племена молодого патріархального третього поколінь божеств. Можна ототожнити групи племен на основі порівняння давньоіндійської поеми “Про царя Яяті.” з еллінськими групами племен і групами племен Карпатської Аратти, які проживали на території сучасної України і Криму.        https://en.wikipedia.org/wiki/Devayani                     https://en.wikipedia.org/wiki/Sharmishtha                                          https://en.wikipedia.org/wiki/Yayati

    Так найстарший син Ліпоксай (Глибоксай) був епонімом племен шумерів і колхів (солеварів, теслярів), які поклонялись божествам першого покоління (драконів). Це були племена, які “народились” на території сучасного Прикарпаття, Закарпаття і Подільської Височини (Товтри), але остаточно сформувались на території північно-причорноморської низовини (Атлантиди) і Криму. Старші племена, які поклонялись першому поколінню божеств, вірили в три асурські божества: Урана, Гею і Шукру. Божество Уран (Пуруша) – Юрій(ан) був первісним мисливсько-збиралницьким божеством, яке представляло нічне Небо – Сварог (дракон “зУран“, “шУран“, “шумЕран” – батько титанів). Його дружина божество “Гея“ , “Гая“(українська шуМарія) була божеством Землі. Третім божеством був радник Урана жрець Шукра (“зоря” Венера) – небесний Угр, Укр, він був покровителем жрецької верстви і був причетний до виникнення примітивних ремісничих общин (колхи), з яких згодом в Аратті утворились перші племена ремісників. https://en.wikipedia.org/wiki/Uranus_(mythology)                                               https://en.wikipedia.org/wiki/Gaia                                      https://en.wikipedia.org/wiki/Shukra                                                                                            До асурських племен першого покоління належали шумери – первісні землероби, які для обробки землі почали використовували соху і колхи (солевари, теслярі, які поклонялись ведійському божеству Такшака(р), слов’янський Тесляр) – мешканці Аратти, первісні ремісники.  https://en.wikipedia.org/wiki/Takshaka .                                     На території Закарпаття була своя Аратта: соляний кар’єр в районі сучасного селища Солотвино, де добували сіль, і кам’яний кар’єр на місці сучасного щебеневого кар’єра в селищі Королево Виноградівського району, де первісні ремісники почали виготовляти кам’яні знаряддя праці, починаючи з часів пітекантропів – 1 млн. років до н.е.  https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BB%D0%B5%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%8F%D0%BD%D0%BA%D0%B0                                                                                                                                Шумерське божество Уран на території Карпат мало своє житло – гору Сумеру, світову гору, яка є сучасною горою Магура (Самагура).  https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D2%91%D1%83%D1%80%D0%B0            На території України протошумерська культура знайдена біля сучасного міста Мелітополь –  це Кам’яна Могила. Кам’яна Могила виконувала роль світової Гори – гори Сумеру. Також до шумерської культури можна віднести согдійську культуру, яка існувала на місці сучасного міста Одеса (согДріса, стара назва Удріса, в сучасній Індії є штат Удріса).            https://www.radiosvoboda.org/a/29311113.html                             Ця первісна культура з плином часу поширилась на територію Криму, де також була своя Аратта (Таврські гори, гора Сумеру – гора (м)Аюдаг?, гора Великої Ведмедиці) і Шумер – приморські території (території сучасного міста Судак, Ялта, Алушта). Пізніше ця культура розповсюдилась по всій території Близького Сходу – поселення Чатал-Гуюк і сирійський Халеб, Кавказу – гора Арарат і Шумер в Месопотамії, і на територію далекого Сходу – археологічна культура Хараппи в сучасному Пакистані і шумерська культура долини ріки Сінд.

    В той час на місці сучасного Азовського моря існувала низовинна територія суші. Сучасне Чорне море було озером, північна межа якого закінчувалась по умовній лінії, яка простягалась від дельти ріки Дунай до південного узбережжя Криму і дальше до північно-східного узбережжя сучасного Чорного моря. Це був час реального існування Атлантиди.

 

                                           http://www.atlantis-today.com/

    Американські вчені вважають, що раніше на місці Чорного моря було невелике прісне озеро (Понтійське озеро), яке оточувало долину родючої землі. Причиною загибелі поселення у цій долині став потужний потоп з боку Середземного моря. У якийсь момент “гребля” була прорвана напором морської води – утворилась Боспорська протока.

 

                                   Теорія Чорноморського потопу Раяна і Пітмана.

Ця ідея була висунута в 1997 році американськими морськими геологами Уільямом Раяном (William Ryan) і Уолтером Пітменом (Walter Pitman) з Колумбійського Університету (Нью-Йорк, США) у книзі “Noah’s Flood”. Близько 10-11 тис. років тому внаслідок глобального потепління клімату і танення льодовиків рівень Світового океану піднявся, прорвав природну дамбу на місці сучасного Босфору, що призвело до утворення Босфорської протоки, швидкого затоплення морською водою великих прибережних територій, формування Чорного моря, зменшення у розмірах і утворення сучасного Криму. Відомості про затоплення Атлантиди дійшли до нас у формі легенди про Великий (Біблійний) Потоп.                                                                    https://en.wikipedia.org/wiki/Black_Sea_deluge_hypothesis

    Напередодні Біблійного Потопу

   Середній син Арпоксай (Горбоксай) був епонімом кімерійських племен – траспіїв і катіярів, які поклонялись божествам другого покоління божеств – Титанам. Очолював всіх титанів бог часу Кронос (“Врітра”, майбутній Шіва) – він же слов’янський  гУстрабог, символом якого був серп. Його дружининою була  землеробська богиня родючості титаніда Рея – яРея, сугРея, зігріваюча богиня, Фея?(майбутнє верховне скіфське божество Табіті, українська Теп(л)аті, старогрецька Лато) – божество ярого зерна і майбутня мати Зевса.  https://en.wikipedia.org/wiki/Cronus                              https://en.wikipedia.org/wiki/Rhea_(mythology)                                                                    Це були племена траспіїв і катіярів. Зокрема до кімерійських племен траспіїв відносились племена трипільців, які першими вивели культурні сорти ярого зерна. Зерно порівнювалось із первісним яйцем-райцем достатку, яке представляло землеробське божество Яяті, тобто Яйцятий (Сівач – прообраз ведійського божества Шіви).    https://en.wikipedia.org/wiki/Yayati                 Аналогічним титану Кроносу (хронологія – час) був бог зерна Яяті – сівач символізував землеробські сезони – час сівби, час збору урожаю і ярі зернові рослини – жито, пшениця, просо і др.    https://en.wikipedia.org/wiki/Shiva.                    У жрецького божества першого покоління Шукри і Геї була дочка титаніда Деваяні. Українська назва Деваяні була Європа – трипільське божество нового способу землеробства за допомогою серпа. Згодом носії цього прогресивного способу землеробства почали розповсюджувати його по других територіях, зокрема на острів Крит, що вилилось у створення міфу про викрадення Європи биком. Мотиви цього міфу спонукають пов’язувати місце виникнення його з назвою Подільських Товтр (захисниця Товтр – гЕвропа, дочка мами Геї), а мотиви бика – із старою назвою Криму Таврида (дочка Тавра – тАвропа, з чого випливає, що Тавр був Шукрою).  https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%84%D0%B2%D1%80%D0%BE%D0%BF%D0%B0_(%D0%BC%D1%96%D1%84%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%8F)

 

 

 

     Тому, що трипільські племена були нащадками божества Шукра, друге ім’я якого було Угр, то щодо них, як внуків Угра, однією із назв могла бути назва угрини, угорці, угри, укри. Наприклад трипільська археологічна культура могла бути культурою угропільців, угрів, або як привичніше буде звучати племен угорців, угорників. Тому на своїх глечиках вони малювали два вугра, які символізували енергію інь і янь (старовинні індо-арійські символи Іма і Яма). https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%80%D0%B8%D0%BF%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BA%D1%83%D0%BB%D1%8C%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B0                                                 https://en.wikipedia.org/wiki/Devayani                                                                      https://en.wikipedia.org/wiki/Europa_(consort_of_Zeus)     

      До кімерійських племен катіярів відносились молоді сарматські мисливські племена – нащадки божества Шарміштха (Сарматка). Ці матріархальні племена були предками майбутніх патріархальних племен (Геракла): тракійців, фрігійців, кельтських племен і (кель)таврів, які згодом переселились в Крим і північно-причорноморську низовину. Сарматські племена поклонялись мисливському божеству титаніді під назвою  Шарміштха, Гарміштха (дочка божеств першого покоління царя Урана і Геї ).    https://en.wikipedia.org/wiki/Sharmishtha                                                                                       На території сучасної України племена траспіїв, божеством яких була Деваяні (Європа – богиня трипільців), широко представлені  культурою  Кукутень-Трипілля.   https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%80%D0%B8%D0%BF%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BA%D1%83%D0%BB%D1%8C%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B0                                                                                                               Асурські племена першого і другого поколінь божеств мали ще друге ім’я – “Діть’ї“ (ведійські Дайть’ї), похідне слово від яких буде українське поняття “дитя”, “дитина”. Діть’ї відносились до асурських матріархальних божеств.            https://en.wikipedia.org/wiki/Daitya       https://en.wikipedia.org/wiki/Asura. 

   Племена катіярів (кімерійці) поклонялись божеству мисливців Шар-міш(ль)–тха (царська Мис-левиця) – ведійська Шарміштха.  Діти мисливсько-воїнського асурського божества Шарміштхи – асурські (матріархальні) належали до кочових пастушицьких племен, але вони  ще не були сарматами. Однією із збірних назв цих кімерійських племен була назва “народи моря” – “гікси“, “гіксоси“, які близько тринадцятого століття до нашої ери напали на територію єгипетського фараона Мернептаха в дельту Ніла. Там вони заснували свою столицю – місто Аваріc (тхаВаріc). На території Криму і північно-причорноморської низовини ці племенами були предками таврів і займали гірську і підгірську територію Криму.                                                                                                 https://en.wikipedia.org/wiki/Avaris https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B8_%D0%BC%D0%BE%D1%80%D1%8F                                                                                               В самій назві “Шарміштха” закладено загадку. Божество Шарміштха ще не було Сарматкою – тоді ще не існувало племен сарматів в сучасному розумінні. Насправді Шарміштха була божеством гіксів – племен, які в майбутньому будуть асоціюватись з таврами. Шарміштха (Шарміш-тхаврка) була царською матір’ю майбутній племен таврів, де закінчення “-тха” в слові “Шарміштха” потрібно прив’язувати до слова таврин, тавр (тхавр), тохар (тохавр). Фактично племена катіярів були племенами матріархального божества Шарміштхи, які в часи патріархату стануть племенами божества Геракла, патріархального божества. Прямим спадкоємцем Шарміштхи був Геракл, Гармаш – Гермес (мисливець-богатир в тигровій шкурі із булавою в руці). Але ці, ще матріархальні сарматські племена катіярів в той період не займали головної ролі, а скоріше підчинялись племенам траспіїв. Цьому відповідає легенда про дванадцять подвигів Геракла, перефразовуючи яку можна сказати, що кутіяри (гікси, ) були в підпорядкуванні  племен траспіїв до якогось переломного моменту.  https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D1%80%D0%B0%D0%BA%D0%BB#12_%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D0%B2%D0%B8%D0%B3%D1%96%D0%B2_%D0%93%D0%B5%D1%80%D0%B0%D0%BA%D0%BB%D0%B0

    Молоді племена третього покоління божеств були нащадками нового божества Зевса (Діяуса) і його дружини Гери. Вони вже належали до скіфських племен і почали поклонятись новим девівським сурським олімпійським патріархальним божествам – “Девам” (санскритське Сур’я – Сонце). Це були п’ять племен: два сина Деваяні – Яду і Турвашу і три сина Шарміштхи – Ану, Друх’ю і Пуру. Олімпійські  Деви (сури) були божествами чоловічого роду і символізували патріархат. (https://en.wikipedia.org/wiki/Deva_(Hinduism)  Два сина жрецького асурського божества Деваяні були олімпійськими девівськими (не асурськими) племенами.  Так старший син Деваяні називався Яду (племена данави і судави – слов’янські ятвяги) і представляв осілі землеробські  племена, а молодший син Деваяні називався Турвашу (племена таври, нащадки племен тав(т)ринів Подільської Височини – Товтр) і представляв осілі не кочові пастушицькі племена. У воїнсько-мисливського божества кочових  воїнських племен Шарміштхи було три сина скіфа: Ану, Друх’ю і Пуру, які всі належали до молодих девівських уже патріархальних сарматських скіфських племен.

    Девівські племена Яду (старший син Деваяні) мали назву данави (слов’янські ятвяги) і поклонялось божеству орного землеробства, ведійська назва якого була божество Баларама Санкаршана, Баладев. Сонячному божеству Баларама поклонялись нащадки трипільських землеробських племен – скіфи-орачі  (“skythians aroteroi” за Геродотом), старогрецька назва яких походить від поняття орної обробки землі за допомогою плуга і бика. Атрибутом божества Баладев був плуг і булава (палиця).  https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D0%BB%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%BC%D0%B0

    Нащадки Деваяні девівські племена Турвашу (молодший син Деваяні) головним мали не кочове пастуше божество, яке мало ведійську назву “Крішна” , або українську назву – цар Горох, старогрецьку – Геракл, слов’янську – Хорс.  Це були племена Геракла, який “звільнився” від дванадцятирічної служби у царя трипільців “Еврісфея”,  тобто племена стали незалежними від трипільців – траспійських племен.   https://en.wikipedia.org/wiki/Krishna                     https://en.wikipedia.org/wiki/Heracles                                                                                         Старогрецькому богу осілих пастухів Гераклу (ведійський Крішна) поклонялись скіфи-землероби (“skythians georgoi” за “Історією” Геродота), признаком яких була жрецька чаша на поясі для пиття ведійської соми (чаша – атрибут половців). Але насправді ці жрецькі племена були не тільки землеробськими тому, що старогрецьке слово “георгой” (за Геродотом) – лише переосмислене греками місцеве слово “гау-варга”, яке означало “ті, що шанують корову-бика”. Дехто пов’язує назву сучасного острова Хортиця на Дніпрі з його старою назвою – “Острів святого Георгія” (Гауварга). У давньоперських клинописних текстах – “хаумаварга” означає “ті, що поклоняються “хаомі-сомі” (священному напою давніх іранців і індійців). Це були старі племена кутіярів матріархального (асурського) божества Шарміштхи, які в часи патріархату почали поклонятись новому патріархальному (девівському) божеству – Гераклу, сину Зевса (мисливець богатир в тигровій шкурі із булавою в руці – божество Гавриш, Крішна). Згідно легенді про дванадцять подвигів Геракла, ці племена виконали накази царя племен траспіїв – Еврістея і “звільнились” від служби у нього.                                                                                                     Дальше потрібно більш детально розібратись в назві божества Геракл. Він мав синонімічні назви – цар Горох, староіндійський ведичний цар Куру (Куликове Поле – місце проживання його племен), старослов’янський  Хорс (йому було присвячено острів Хортиця на Дніпрі). https://en.wikipedia.org/wiki/Kuru_Kingdom.           Оскільки Хорс (Гермес) представляв ті самі племена, що й Шарміштха в часи матріархату, то його можна ототожнити з цим ведичним божеством, але вже як патріархальне божество. Назва Хорс цікава тим, що це божество мало також назву Кутигорс (Котигорошко українських казок) , Тигорс (тигр) – земляна гора (можливий зв’язок цього божества з кімерійським і скіфським культом курганів). Тому племена Хорса мали назву – “тохари”, тобто “тиХорси”, “тугорси”, “тугорці”, або по другому племена “теукри“. З назвою цих племен виникає асоціація  назви звіра, мисливця – тигр. Геракл був “богатирем в тигровій шкурі” – патріархальним ковалем Ковою, який бився з Тугарин-змієм київських легенд (матріархальний змій Геріон племен кутіярів, змій Заххак). Тобто теукри – це ті ж самі тохари. До цих племен належали також племена кримських таврів.           https://en.wikipedia.org/wiki/Scythians                                                             Племена теукрів, які мешкали на південному узбережжі Чорного моря, потрібно ототожнювати з племенами, які поклонялись Гераклу.   Вони спочатку займали гірську і підгірську територію Карпат, де були представлені кельтськими і тракійськими племенами теврисків, нориків (подільські таврини), галлів, в Криму – таврами, а на південному і східному узбережжі Чорного моря – фрігійцями.   фрігійці: https://en.wikipedia.org/wiki/Phrygians   кельти:  https://en.wikipedia.org/wiki/Kelts                                                                 теукри:  https://en.wikipedia.org/wiki/King_Teucer                                                     галли:   https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B0%D0%BB%D0%BB%D0%B8    тевриски:https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B5%D0%B2%D1%80%D0%B8%D1%81%D0%BA%D0%B8                                                                                                           фракійці:  https://en.wikipedia.org/wiki/Thracians таври:https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B0%D0%B2%D1%80%D0%B8 

  Разом племена ядавів і турвашу називались племенами царя Куру – кауравами (теукрами), від слова «курити» вогонь, а інша слов’янська назва їх була кравенці, або теукри. Вони відкинули асурські божества і до пантеону богів почали відносити божества в основному осілого способу життя: Індру, Сур’ю, Дев Мітру і другі божества. Згодом божество Дев Мітра (https://en.wikipedia.org/wiki/Mithra) переосмислилось в ім’я Дмитро. Це були  племена каурави, за іменем їхнього племінного староіндійського вождя Куру. (https://en.wikipedia.org/wiki/Kaurava), або кравенці – частина майбутніх слов’янських племен. Олімпійські сурські девівські племена мали другу ведійську назву “Адіть’я“, або Сур’я.    https://en.wikipedia.org/wiki/Surya

    Племена кравенців (ведійські каурави, слов’янські таукри – тау (бик) і угра – грізний) за батьком Гераклом (Курулик – Король, цар Горох) займали велику територію проживання, яка мала ведійську назву Курукшетра, український переклад якої був “Куликове Поле” – батьківщина слов’янських племен. Ця територія (племен Куру) знаходиться в межах сучасної України, займаючи українські Карпати, передгірські території Карпат, Подільську Височину (Товтри), правобережжя України.

 

 

    Фактично територія проживання племен співпадала з територією старої України.

 

 

   Молоді воїнські племена третього девівського покоління божеств, мати яких була асурка Шарміштха (Сарматка), були представлені трьома ведійськими воїнськими (кочовими) скіфськими племенами Ану, Друх’ю і Пуру. Спосіб проживання цих племен був пов’язаний, окрім землеробства, із значними переміщеннями. Так девівські скіфські племена ватажка Ану – анави займались мореплавством, морським рибальством – це була частина племен пеласгів. Девівські скіфські племена ватажка Друх’ю – драухави вибрали для проживання озерні і болотисті місцевості, де переміщуватись можна було тільки на плотах, або човнах, тому вони навчились виготовляти човни, весла і плоти. І на кінець наймолодшими кочовими пастушими племенами, які в майбутньому посіли чільне місце, були царські скіфи, племена ватажка Пуру – паурави (печеніги). Спосіб існування пауравів залежав від пасовищ і вміння переміщуватись значними степовими просторами, яке настало після приручення коня і освоєння верхової їзди на коні. Збірна назва трьох молодих скіфських воїнських племен була не каурави, а пандави.   https://en.wikipedia.org/wiki/Pandava

    Одна частина племен, нащадків Деваяні і Турвашу, були кімерійськими племенами і мали ведійську назву – племена каурави (нащадки царя Куру), від слова «курити» вогонь.  Внаслідок цього ці племена почали називатись каурави (https://en.wikipedia.org/wiki/Kaurava), або кравенці (теукри) – частина майбутніх слов’янських племен. Друга частина племен, нащадків Шарміштхи, власне і була молодими скіфськими племенами, які мали другу ведійську назву пандави, або майбутні печеніги. Таким чином виходило, що пандави і каурави були двоюрідними братами, які згодом воювали в Троянській десятилітній війні.

                       Скіфські племена Колоксая (Скіф).

     Молоді скіфські племена, які почали поклонятись третьому поколінню сонячних божеств мали назву девівських племен.   (https://en.wikipedia.org/wiki/Deva_(Hinduism) 

   Нащадків мисливсько-воїнського скіфського божества Шарміштхи було троє: старший Ану, середній Друх’ю і молодший Пуру (царські скіфи). Ці племена за батьком Панду називались пандавами, а за матір’ю (Прітха) – партхавами (спартанцями). Так батьком пандавів був цар Панду, який був аналогом і прямим нащадком теукрів – племен, які поклонялись  божеству Геракл.                                                           https://en.wikipedia.org/wiki/Pandu                                                                                    Війна пандавів і кауравів – це в ширшому розумінні війна двоюрідних племен, які поклонялись різним богам. Тому ця війна описана, як війна титанів – титаномахія старогрецьких джерел, і відбувалась вона території сучасної України.         https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B8%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D1%85%D1%96%D1%8F                  

        Ця класифікація потрібна тому, що в Карпатській Аратті були племена, які виникли в  допотопні  асурські часи – Яду і Турвашу. Вони були родоначальниками шумерів, колхів і кімерійців. В цих племенах боги називались «Бага». В асурських племенах  зародилось примітивне ремісництво  обробки каменю (кам’яний вік) і примітивне землеробство з обробкою землі мотикою (кайло – кий) в пізніші часи неоліту, яке змінило спосіб життя.

 

 

 

     Примітивне землеробство «народило» нові племена царя Куру – племена кравенців (кауравів, теукрів). Синонім назви племен «кравенці» було поняття «полянські племена». В цих племенах божества також називались “Бага“.                                                                                                                                         Після кравенців (кауравів) прийшов час наймолодших патріархальних девівських племен, які відкинули назву божества «Бага», “Боги” і в якості назви божеств почали використовувати слово “Деви”. На зміну назві богів – “Бага” (ведійські “Діть’я”) прийшла сурська назва божеств – “Деви” (ведійські божества “Адіть’я”). Але деякі племена, наприклад майбутні іранці (племена парсів), залишили назву божеств «Бага», а слово “Деви” в цих племенах і досі має негативне значення.

 

 

                                             Ведійська Аратта.

  

   Аратта включала в себе гірську місцевість і передгір’я, на якій проживали племена колхів і шумерів-Ліпоксай, кімерійців-Арпоксай, а згодом і скіфів-Колаксай.

   Племена ведійської Аратти складались , за описом давньошумерських клинописних текстів  з таких племен: бахліки,  мадри і сінди-сувіри. Очевидець брахман , який відвідав столицю Аратти місто Шакала (Сколе) – сучасне місто Сіалкот в Пакистані, розповідає про неправедне життя цих племен: вони  розпивають хмільні напої, поїдають воловину з часником і не дотримуються брахманських приписів і законів.

 

 

                                                   Індія. Пенджаб.

 

   На карті добре видно, що стародавня Хараппа розміщувалась в Пенджабі.

 

 

 

   На території України в Карпатських горах також існує своя Аратта, точніше Пенджаб – це сучасне  місто Верховина . Стара назва міста Верховина – місто Жаб’є, де той самий корінь «джаб» в назві місцевості, що і в слові Пенджаб.

 

 

   І хоч справедливості заради треба сказати, що село Жаб’є, яке пізніше перейменували в місто Верховина, виникло набагато пізніше ніж у ведійські часи, але місцеві назви гір, річок і територій містять критичну масу ідентичних до Пенджабу слів, що дозволяє проводити ідентифікацію індійського Пенджабу з українськими Карпатами. До того ж слово Жаб’є є первісним до слова Пенджаб тому, що Пенджаб підрозумовує п’ятиріччя, п’ять племен, а Джаб – одне плем’я, первісну місцевість…

   Можна добавити, що місцевість українського Жаб’є точніше відображає історію слов’ян, що може бути доказом першості української Аратти по відношенню до індійського Пенджабу в питанні походження слов’ян.  Назва місцевості Жаб’є являється первинною по відношенню до назви Пенджаб. Подібне ім’я Джамбоваті (Жабовата) мала друга дружина Крішни, у якої був син Самба.

 

 

   Назва Жаб’є означає в українській мові територію проживання жаб. У ведійській міфології жаба була твариною божества грози – Індри (Перун).

 

 

                                        Частина 3.

 

       Агатирс. Ліпоксай. Санскритський цар Яяті.  

                                Шумери і Лемки – Колхи (ремісники).

            

 

 

 

   Агатирс, Ліпоксай, Санскритський Яяті і Шумер – це все імена синоніми. https://en.wikipedia.org/wiki/Augeas .

   З шумерами і колхами потрібно пов’язувати виникнення поняття Аратта і Колхіда.

   Скіфи Геродоту розповіли легенду про чотири золоті дари, що впали з неба до ніг трьох синів Геракла. Це були золоті Ярмо, Плуг, Чаша і Сокира, а впали вони до ніг братів: Ліпоксая (Агатирса), Арпоксая (Гелона) і Колоксая (Скіфа). Ці чотири дари були предметами, які символізували розвиток цивілізації людства. Першим культурним здобутком племен було освоєння вирощування зерна примітивним землеробством за допомогою мотики (кайла, сохи), перше одомашнення диких тварин – вовка, свині, що призвело до осілого способу життя і винайдення першої писемності (шумерами). Символом примітивного землеробства і освоєння зернових культур, першого приручення домашніх тварин і першої писемності, згідно скіфської легенди, стало Золоте Ярмо (Золота Петля?) , яке використовували з метою одомашнення спійманих тварин, яке дісталось найстаршому брату Ліпоксаю (Агатирс) і відповідно племенам авхатів за скіфською класифікацією.

 

 

 

   Ще одним значенням слова Ярмо могло бути слово Корм. Тоді володаря корму було звати Керманич, а лемки часто себе називають кориманцями.

   На Закарпатті (Транскарпатія) є залишки назв місцевостей, які можна ототожнювати з назвами древньої Шумеру і Аратти. З Араттою в ведійській “Карна-парві” пов’язується річка Апага, а в Транскарпатії (Закарпаття) є ріка Апшиця, були населені пункти Апшиця, Вишня Апша, Середня Апша, Нижня Апша (варіанти Апса, Апсиця, Апсавиця), нині перейменовані на населені пункти Водиця, Верхнє Водяне, Середнє Водяне і Діброва. Там є потічок Апшинець, гребля Апшинець і гора Апшенецька. В древній іранській «Авеста» згадується божество води «Апо», а в скіфів було божество «Апі» – владичиця землі і води.

   Племена Тав(т)рини Подільських Товтр також потрібно відносити до шумерських племен. Також Тугарин Змій київських легенд, якого прогнав коваль по імені Кова, також належав до шумерських племен Транскарпатії (Закарпаття) є ріка Апшиця, були населені пункти Апшиця, Вишня Апша, Середня Апша, Нижня Апша (варіанти Апса, Апсиця, Апсавиця), нині перейменовані на населені пункти Водиця, Верхнє Водяне, Середнє Водяне і Діброва. Там є потічок Апшинець, гребля Апшинець і гора Апшенецька. В древній іранській «Авеста» згадується божество води «Апо», а в скіфів було божество «Апі» – владичиця землі і води.

   Племена Таврини Подільських Товтр також потрібно відносити до шумерських племен. Також Тугарин Змій київських легенд, якого прогнав коваль по імені Кова, також належав до шумерських племен.

 

                       Колхи. Вогнищани. Ремісники. Коломиї.

 

   Колхи, або вогнищани, виникли в дуже ранній період, практично разом з шумерами. І основою спільноти колхів якраз і була община, яка потребувала оволодіння ремеслами. Оволодіння ремеслами якраз і могло означати поняття уярмлення – «Ярмо».

   Можна зробити уточнення, що символом шумерів було не Золоте Ярмо, а Золоте Зерно – Яйце Райце (Писанка), або Золотий Колосок. Золотий колосок в стародавні часи міг символічно зображатися ведійською Гадою, українською Булавою. І тільки в скіфські часи відбулось переосмислення символу Гада в Ярмо через мирність шумерських племен.

   Ярмо символізувало залежних общинників – шудрів, які за ведійською легендою «Про царя Яяті і п’ятьох його синів» були представлені царем Яяті.  У Яяті (Шумерські племена) було дві дружини: перша законна Деваяні і друга незаконна Шарміштха. Шарміштха представляла общинні, не землеробські – ремісничі давні племена колхів, пізніші племена сармати – царські меоти. Цар Яяті представляв шумерські племена, які поклонялись «3олотому Яйцю» тому, що ім’я царя Яяті іншими словами звучить, як Яйцятий (Єя, Ая, гора Аю Дах).

 

 

 

   Шумерські племена Яяті освоїли землеробство і головним їхнім знаком було Ядро зернове, Зерно, зерновий колосок, який пізніше символізувався санскритською Гадою, українською Булавою. Але племена сармати були скіфськими племенами, які жили набагато пізніше за шумерів. Значить сармати були потомками племен колхів, ровесників шумерів. В слові «с-арма-ти» і «Ш-армі-штха» є корінне слово – «ярмо». Значить племена царських меотів з точки зору скіфів були не войовничими племенами. Племена колхи були племенами ремісників, первісних ковалів з молотами-булавами. Значить колхи, коломиї (племена, що мили сіль, кельти, ірландські племенпа селтс) були первісними ремісниками, яким по іронії долі скіфи приписали символіку ярма.

   З цього можна зробити висновок, що шумерські племена вже були не однорідні, а складались із власне землеробських племен шумерів і з так званих аратських ремісничих племен колхів, коломиїв. В шумерів символом служило Золоте Яйце, Золоте Ядро зерна, або Золотий Колос – Гада, а також мотика, соха, кайло.

 

 

   У племен шумерського періоду колхів символом могла бути Золота Гада – ковальський Молот, Золота Булава.

 

 

 

    Ще можна добавити, що сучасне прикарпатське місто Коломия – це місцевість, де жили племена колхів, пізніших кельтів. А ключове слово тут буде «лемки», бо Ко-ломи-я, де префікс «ко-« в санскриті означає «син», нащадок. Сучасне місто Коломия розміщене на річці Прут, а в староіндійскій (шумерській) ведійській культурі були  племена Пуру, дуже свободолюбиві. Коли Олександр Македонський завойовував Індію, то він був так вражений опором цих племен на чолі з їхнім царем Пором, що подарував цареві життя і залишив йому його королівство. В місті Коломия тепер є музей Писанок з шумерськими і колхськими символами…

 

 

 

   Слово Коломия може в санскриті вимовлятись і як Коромия. А на території Лемківщини є село Команче і лемки себе часто називають кориманцями. Але ж слово Коромия дуже подібне по звучанню на слово Крим… Відомі дослідники старовини, археолог Юрій Шилов і шумеролог академік  Кифішин досліджували протошумерські написи на Кам’яній Могилі. Кифішину вдалось декілька раз прочитати на гротах назву Аратта, яка писалась і звучала протошумерським клинописним письмом, як Lam Kurru (Лам Куру). Словосполучення “Лам Куру” можна переставити місцями, тоді получиться “Куру Лам”, а місцевість, де було це словосполучення тотемом – “КуруЛамія”, або по-сучасному “Коломия”. Словосполучення «Лам Куру» дуже подібне по звучанню до слово лемки і  означає «полум’я (племені) Куру».

 

 

                                              Агатирс. Ліпоксай.

 

   На Закарпатті (Транскарпатія) є залишки назв місцевостей, які можна ототожнювати з назвами древнього Шумеру, в якому була річка Апага. Так в Транскарпатії є ріка Апшиця, були населені пункти Апшиця, Вишня Апша, Середня Апша, Нижня Апша (варіанти Апса, Апсиця, Апсавиця), нині перейменовані на населені пункти Водиця, Верхнє Водяне, Середнє Водяне і Діброва. Там є потічок Апшинець, гребля Апшинець і гора Апшенецька. В древній іранській «Авеста» згадується божество води «Апо», а в скіфів було божество «Апі» – владичиця землі і води.

Племена Таврини Подільських Товтр також потрібно відносити до шумерських племен. Також Тугарин Змій київських легенд, якого прогнав коваль по імені Кова, також належав до шумерських племен.

 

 

                                                           Шумери.

 

   Шумер (/ ˈsuːmər /) – це найдавніша відома цивілізація в історичному регіоні південної Месопотамії, сучасного південного Іраку, у часи епохи хальколіту та ранньої бронзи, і одна з перших цивілізацій у світі поряд із Стародавнім Єгиптом, Норте-Чіко і цивілізації долини Інду. Живучи по долинах Тигра та Євфрату, шумерські фермери змогли вирощувати велику кількість зерна та інших культур, надлишок яких дозволив їм оселитися в одному місці. Доісторичні протописи датуються періодом 4000 – 3000 р. до нашої ери. Найдавніші тексти походять з міст Урук і Джемдет Наср і датуються приблизно від 3500 і до 3000 р. до н.е. Месопотамія – історичний регіон Західної Азії, розташований в межах річкової системи Тигр-Євфрат. Але шумери вважали своєю батьківщиною якусь Північну Аратту. Тобто вони прийшли на територію Стародавньої Месопотамії з Північної Аратти. На північ від Месопотамії розташовані Кавказькі гори і Іранське нагір’я.

 

 

   Шумерська мова має пряме відношення до української мови: саме слово ЗЕМЛЯ – це аналог слова ШУМЕРЯ/СУМЕРЯ. За грецьким міфом богиня Семела була царівною, дочкою Кадма. В Семелу закохався Зевс і в них була дитина – Діоніс (Геракл).   У давньому Шумері і Вавилоні (БабІлон) богинею родючості була богиня ІШКУР/грецька Афродіта/римська Венера. Інтересно, що давня Троя мала і іншу назву – Іліон (порівняйте БабІлон ). По-українськи  – Ішкур – це Іскор. Древнє найменування предків українців «ІСКРОВИКИ» – споріднені племена :  КАРІЙЦІ/КУРІЙЦІ, ТЕУКРи/ТРОЯнці. Також шумерська Ішкур – це сірійська Атаргатіс, або фінікійська Астарта.  Ім’я троянського героя Гектор (латинський Октавіус, октава, гектар) –  по-українськи звучатиме Осьмомисл.

   Шумери жили на низовинних територіях південної Месопотамії в родючих долинах рік. Шумерська цивілізація вперше винайшла клинописне письмо. Клинописні надписи робились очеретяними паличками на сирих, або обпалених глиняних табличках. Пізніше шумери в якості матриць використовували невеличкі індивідуальні металічні циліндри, з нанесеними на них клинописними знаками для персональних тамг, які використовувались подібно до сучасного індивідуального підпису.

 

 

 

   Потрібно розглядати культурний розвиток племен в часовому вимірі з прив’язкою до міграцій. В даному випадку цивілізація шумерів була вже розвинутою культурою. Але якщо подивитись в глиб віків, то відкриваються шляхи міграцій племен, які існували раніше культури шумерів на цілі тисячоліття. Ці шляхи простежуються на основі порівняльного аналізу аж до культури Карпатської Аратти. В Карпатській Аратті зародилась культура Аратти, але її прояви найменш помітні, хоча найбільш старовинні. Найранніший період був у Карпатській Аратті – 12000 років до н.е. Наступний культурний період розпочався в Кримській Атлантиді – 10 000 років до н.е. Іменно в Кримській Атлантиді сформувалась землеробська культура, яка дала в майбутньому поштовх для розвитку землеробської цивілізації Шумеру. Слідуючою була культура племен колхів, які проживали на території Кавказу – 6000 років до н.е. https://en.wikipedia.org/wiki/Colchian_culture. Накінець найбільшого культурного розвитку досягла культура шумерів, яка розпочалась 4000 років до н.е. https://en.wikipedia.org/wiki/Sumer

 

 

                           Харапська культура, Ведійська Аратта.

 

   Уже серед перших племен шумерів (Агатирс – племена авхати) були дві різні групи. Перша група була власне шумери, які жили на низовинних територіях Месопотамії в родючих долинах рік. Друга група була представлена горянами і жителями передгірських територій – племенами Аратти.

   На території сучасного Пакистану  в давні часи була Харапська культура, або Індська культура.

 

 

 

    Це була Індійська Аратта. У ведійській «Карнапарві» – одній із книг «Махабгарати», очевидець розповідав, що живуть там племена бахліки, мадри і сінди-сувіри. Ця Аратта охоплювала територію сучасного Пенджабу (Північно-Західна Індія) і сучасного Сінду (нині – провінція в Пакистані, корінні жителі якої – племена сінди). Стародавній Шумер мав торгівельні відносини з жителями Аратти тому, що вони були вправними ремісниками. За староіндійськими усними текстами – пуранами ( https://en.wikipedia.org/wiki/Puranas) – індоіранські племена прийшли на територію Пенджабу близько 4000 років до нашої ери. Тут, на території Пенджабу, близько 3000 років до нашої ери була написана «Рігведа» – найдавніше стародавнє зібрання релігійних гімнів, написаних ведичним санскритом.

 

 

                             Кавказька Аратта (Ур Арту) і Колхіда.

 

     На території гірського Кавказу була цивілізація Урарту, яка належала жителям Кавказької Аратти. Жителів Кавказької Аратти шумери називали урманнеї, предки сучасних вірмен. Шумерський епос вважав жителів Аратти людьми, яких божество Думузі відокремило від інших людей, тому негативно ставився до них.

   Другу групу представляли жителі низовинних територій і жителі передгірських територій Кавказьких гір – колхи. Колхи називали себе (б)егрісі, георгіані, бгрігійці.  Тобто вони були предками фрігійців. Давня Колхіда розташовувалася уздовж східного узбережжя Чорного моря (Чорноморське узбережжя Кавказу), займаючи Колхидськую низовину і прилеглі райони.

 

 

 

   Колхіда найбільш відома своєю роллю в грецькій міфології, особливо як місце призначення аргонавтів, а також як будинок Медеї та Золотого руна. Столиця Колхідського царя Аета (ведійський цар Яяті), який мав Золоте Руно була на місці сучасного міста Кутаісі. Основним населенням держави і історичної області були колхи, прямими нащадками яких є сучасні західні грузини (мегрели). Самоназва жителів Колхіди – егри, егрісі, які були предками сучасної грузинської народності «мегрели» картвельської мовної групи (лази, імеретинці, галіби-гурійці).

    Сучасні вірмени, грузини і азербайджанці належать до тієї ж мовної групи, що і древні шумери…

 

 

 

                          Кримська Атлантида і Кримська Аратта.

 

    Якщо уважно розглядати культуру Шумеру і стародавню культуру Близького Сходу, то виникає враження, що ці культури успадкували свої надбання з якогось невідомого джерела. Але це джерело в теперішній час не можливо знайти тому, що це була культура племен затонувшої Кримської Атлантиди. Якщо припустити реальність цього факту, а для цього є дуже вагомі підстави, то розвиток культурних надбань вибудовується в логічну прогресію.

   На низовинній території Чорноморського регіону існувала Кримська Атлантида в період приблизно від 10 000 років до н.е. – до 4 400 років до н.е (до часів Біблійного Потопу).  Відповідно, одними з племен, які заселяли низовинні території були умовні племена прото-шумерів. В тому, що на території Кримської Атлантиди були й інші племена не має ніяких сумнівів, тому що за розповідями Платона до складу Атлантиди входило десять держав, жителі яких після потопу «розійшлись» по світу в різні сторони. В той час, коли протошумери були жителями низовинних територій, то на гірських територіях і в передгір’ях Кримських гір проживали умовні гірські племена Аратти – таври, дорійці, готи, кельти. Горці, або гірські жителі Кримської Аратти скоріш за все були не зовсім у дружніх відносинах з протошумерськими племенами низовинних територій.

 

 

                     Протошумерська культура Кам’яної Могили.

 

   На території півдня сучасної України залишились сліди допотопної культури Кримської Атлантиди. Передовсім це протошумерські написи Кам’яної Могили у вигляді клинописних знаків віком 8000-6000 років до н.е., в яких можна знайти прообрази божеств не тільки Шумеру, а і стародавнього Єгипту…

 

 

   Пам’ятник прото-шумерських письмен 8000 тисячоліття до нашої ери – Кам’яна Могила зберігає сліди перших писемних записів, зроблених стародавніми жерцями.

 

 

 

             Хaтська культура, поселення Чатал-Гуюк/Гатал-Кийук.

 

   Жерці Кам’яної Могили (Північне Причорномор’я) підтримували культурні відносини з жителями Чатал-Гуюка (Південна Анатолія – Туреччина). Це була одна із найдавніших протошумерських культур (6 700 – 4 000 років до н.е.), яка знаходилась на території сучасної Туреччини і названа за сучасним поселенням Чатал-Гуюк , яке нагадує своєю назвою Київ – по другому Гатал-Киюк.

 

 

   Жерці Кам’яної Могили і жерці Чатал-Гуюка уклали між собою першу писемну угоду! Ця угода розшифрована і прочитана академіком А. Кифішиним на “Гроті Чаклуна” і  “Гроті Бика” (панно №25 і №37/4) Кам’яної Могили, а також  в храмі № 7/23 Чатал-Гуюка. Тобто угода складена в двох екземплярах на кам’яних скрижалях: в Кам’яній Могилі і в поселенні Чатал-Гуюк знаходяться повністю ідентичні протошумерські клинописні тексти. (“Історична Аратта, чи археологічне Трипілля” Ю. Шилов, стор.11-14). Гатал-Кийук – це хатська культура (гатальська), а в майбутньому, після завоювання ахейцями (під проводом Ахілла в часи Троянської війни – 1500 років до .е.), цю територію почали відносити до хетської культури (ахейської).        Чатал-Гуюк | Реконструкция

 

 

 

 

                               Карпатська Аратта.

 

    На території Карпатського регіону були подібні до колхів племена Карпатської Аратти, які називали себе волохи (волхви). На цій території зародилась культура племен низовинних територій Карпатської Аратти і культура племен Карпатської Аратти.

 

 

Племена низовинних територій Карпатської Аратти. Культура Вінча.

 

 

   Племена низовинних територій жили на території сучасного Закарпаття, південно-західного регіону вздовж річок Дунай і Дністер, сучасної Румунії, Молдови, Болгарії. Вони мали примітивне письмо, умовно подібне до протошумерських знаків у вигляді піктограм. Дунайське протописьмо (піктограми) – термін, введений німецькими лінгвістами для сукупності символів, знайдених на різних об’єктах культури Вінча. Археологічна культура Вінча (Градешниця) – північнобалканська археологічна культура епохи неоліту ( Стара Європа , VI-V тис. До н. Е.). Крім території Сербії , культура була поширена в Угорщині (Осентіван), Румунії ( Турдаш ) і Болгарії ( Градешниця ).  Поселення представлені землянками з глиняними печами. На думку археолога В. А. Сафронова, «збіг низки ознак культури Чатал-Хююка (сучасна Туреччина) і культури Вінча настільки разючий, що, з огляду на унікальність порівнюваних ознак з області духовної культури, що виключають конвергентність, можна говорити про генетичний зв’язок культури Чатал-Хююка з культурою Вінчі».

   В даний час відомо близько тисячі об’єктів культури Вінча, на яких подряпано подібні піктограми – часом лише одна або кілька, але в деяких випадках і досить велика їх кількість, розташованих рядами – горизонтально, вертикально або по колу.

 

 

 

   Потім племена низовинних територій Карпатської Аратти мігрували в східні низовинні території Класичної Кримської Атлантиди – район сучасного Азовського моря.

 

 

                                   Культура Кукутень-Трипілля.

 

   В межиріччях річкових систем Південний Буг – Дністер – Сірет – Прут – Дунай виникла і поширилась Трипільська культура.

 

 

 

 

   В трипільській культурі також використовувались примітивні протошумерські піктографічні знаки, які наносились на керамічні вироби – посуд, декоративні фігурки.

 

 

 

 

                                   Племена Карпатської Аратти.

 

   Племена Карпатської Аратти проживали на передгірських територіях Закарпаття. Відповідно вони мігрували з плином часу в напрямку Кримської низовини. Але на території Кримської Атлантиди племена Аратти вибрали для свого проживання звичну для себе гірську місцевість Кримських гір. Подальша міграція племен прото-шумерів простежується в напрямку Західного Кавказу і Стародавньої Месопотамії. Можна добавити, що остання масова міграція прото-шумерів і племен Аратти була по причині «Біблійного Потопу», який відбувся приблизно в період 4400 роках до нашої ери.

 

 

    Співпадіння найменувань місцевості проживання шумерів у ведійській міфології з найменуваннями місцевості проживання прото-шумерів у стародавній Карпатській Аратті.

 

   За «Вішну-пураною» одним із перших царів був цар Дгрува («Несхитний»). Цар Дгрува був предком царя Куру, дідом царя Вени і прадідом першоцаря Прітху. Він був сином  царя Уттанапади від першої дружини царівни Суніті. Але в Дгруви була друга улюблена дружина Суручі. Царівна Суручі заявила, що не Дгрува, а її син має посісти царський престол. Царевич Дгрува, який тоді мав п’ять років, почув це. Він пішов з дому, усамітнився і став здійснювати суворе подвижництво. За це бог Вішну підніс царевича Дгруву на небо й зробив Полярною зіркою. Молоді подружні пари під час ведійського весільного обряду мають дивитися на Полярну зірку й іще одну малозамітну зірку Арундгаті, які уособлюють постійність і відданість. Арундгаті була за ведійською традицією дружиною мудреця Васіштхи. А нащадки Васіштхи носили пасмо волосся на виголеній голові, як козаки носили «оселедець». Мудрець Васіштха уособлює сузір’я Великої Ведмедиці разом із шістьма іншими мудрецями. Через це санскритська назва сузір’я Великої Ведмедиці є Саптарші, або «Сім Мудреців».

   Якщо уважніше придивитись до санскритських царських імен, то відкривається інтересна картина. Ім’я Уттанапада (Пруттанапада) могло належати до племен ареалу річки Прут – прутян (ведійські племена паурави), першим племенам Аратти – аратцям. Значить ріку Прут потрібно прив’язувати до Аратти (пУратта). Ім’я Суніті могло належати племенам, що мешкали в басейні річки Тиса – тисунітам. Ім’я Суручі могло належати відповідно племенам, які проживали в басейні ріки Сірет – суретянам. А ім’я царя Дгруви подібне до назви племен, що мешкали в межах ріки Уж (Уджрува), так званим індійским «ядавам» (за предком – царем Яду). Також ім’я Дгрува виявляє фонетичну подібність до етноніма «древляни». Саме слово «Дгрува» в санскриті означає Полярну зірку. Якщо скласти воєдино всі імена, то получається, що події відбувались в ареалах річок, де ці річки беруть свій початок. Таке місце є і це територія Закарпаття (Транскарпатія).

 

 

 

 

   Така велика кількість збігів вказує на правильність здогадки і не випадковість співставлень назв.

   Племена низовинних територій і племена гірських територій утворювали поняття санскритська Деваяні. В назві Деваяні є присутній числівник два: чорний Янус і білий Янус. Це божество широко використовували трипільські племена і це є широко відомий сучасному світу знак «Дао» (https://en.wikipedia.org/wiki/Tao) – в китайській міфології: Інь і Янь.

 

 

 

 

 

 

 

 

   Божество «Бел» (в клиноподібних написах «Білу») в релігіях Стародавньої Месопотамії було верховним богом. Поняття «Білу» застосовувалось по відношенню до шумерського бога Енліля, а пізніше до головного бога міста Вавилон – бога Мардука (shuMar Duch). Легендарний Гільгамеш мав ім’я в оригіналі Бгільгамеш, де також присутнє корінне слово «біл» (санскритський Бгрігу – фрігієць). Шумерський бог Мардук – це скоріше за все герой ведійського епосу стародавньої Індії – Бгіма (від санскритського “бгім” – боятись).

   Атрибутом первісних землеробських племен шумерів було «ярмо» (“зерно”). А на річці Прут є місто Яремче (пУремче), в назві якого присутнє корінне слово «ярмо». Ці назви також можуть вказувати на те, що в цій місцевості зародилось землеробство шляхом селекції насіння пшениці з насіння пирію…

 

   Шумери називали себе ki-en-gi (-r) (клинопис). До слова, стародавній Чатал-Гуюк також в оригіналі звучить Гатал-Киюк, де фонетично шумерське ki–en–gi і близькосхідне «киюк» подібні і в чомусь нагадують карпатське прізвище Гой. Можливо всі ці слова: кий, гой, уж, гуж, удж  мають відношення до санскритського поняття «Гада», яке в сучасній українській мові ототожнюється з поняттям «булава» , мотика, соха – попередники плуга, або основна його деталь «лемех». Шумер існував на півдні Месопотамії, тобто сучасного південного Іраку. Культура Шумеру має багато спільного з культурою древнього Согду. Прикметно, що частина Согдіани (друга її назва Ґава) називалась Уструшана.

   На берегах ріки Дністер «народилось» божество Стрибог (бог вітрів), назва якого подібна до назви місцевості Уструшана. Стрибог  має відношення до божеств Титани і місцевості Товтри. Для імені Стрибог (Устрабог) є синонімічні назви – Бгутанат і Махадава, які напряму вказують на назву Титани. Останні два імені Бгутанат і Махадава були вибиті на кам’яних написах третього століття нашої ери, знайдених у місті Одеса і в місті Білгород-Дністровський ( стародавнє місто Тіра ). Також назва Стрибог відображена у назвах різних місцевостей: місцевість Остерщина (Сумська область, Україна), місцевість Острава (Чехія), місцевість Уструшана, що була частиною давньої держави Согдіана. Назва царства Согд (2-1 тисячоліття до нашої ери) має в своєму звучанні пряму паралель з назвою міста Одеса (сОгдеса), яка є різновидом назви Согд. https://en.wikipedia.org/wiki/Tyras

 

 

 

                                          Ведійська  Аратта. 

 

    Точне місце знаходження Аратти не встановлено. Але на території сучасного Пакистану  в давні часи була Хараппська цивілізація, яка існувала 6 тис. років до нашої ери в місцевості Пенджаб. Самі шумери називали своєю прабатьківщиною  північну (не ведійську) Аратту. Найбільші міста Мохенджо-Даро та Хараппа, з’явилися приблизно 4,6 тис. років тому. Цивілізацію Хараппи можна пов’язувати з цивілізацією Аратти шумерських клинописних текстів, або з кавказькою цивілізацією Ур Арту. Зі згадок в шумерських поемах («Енмеркар і правитель Аррати», «Енмеркар і Енсухкешдана», «Лугальбанда та Енмеркар», «Лугальбанда і гора Хурум») вимальовується образ легендарної Аратти. Це багатий, войовничий та могутній край, з яким Шумер мав відносини з давніх часів тому, що там були вправні ремісники.

   Частина Согдіани (друга назва Ґава) називалась Уструшана. Назва Уструшана сходить до двох слів: уштра і шана. Слово «уштра-устра» є індоіранським і означає «самець, бик, віл» і зоря, а слово «шана» означає «місцевість, країна». Саме слово «уштра-устра» в деяких іранських мовах має форму «ухра-укра», що вказує на те, що людність місцевості Уструшана-Укрушана могла вже в давні часи називатись українцями-уструшанцями.

 

    Відносно поняття «Гада», можна добавити, що це поняття було пов’язано з обробкою землі загостреним предметом – гадою (санскритською джадою), подібною до мотики, сохи. В жителів карпатського регіону це був «гой», «гуж», в древлян це була «дирга», в жителів ведійської Хараппи і предків болгар – санскритська «сіра» (леміх плуга). Можливо поняття «жид» якраз потрібно відносити до  поняття «гада». Стосовно лемків, то  слово «лемех» плуга, основної робоча частина плуга (санскритське «сіра») могло застосовуватись в розумінні «різати», «розбивати», «ломати» землю…

 

 

 

 

Лемки (шумери, колхи).

 

 

 

 

                                  Кімерійські племена. Арпоксай.

                         Гелон. Пеласги. Бойки. Племена Яду – трипільці.

                            

 

 

 

 

   Імена синоніми – Баларама(н), Траспій, брахманські племена білі хорвати, прообраз біблійного Хама.

   Згідно легенді, яку розказали Геродоту скіфи, у Геракла від змієногої Діви, дочки ріки Бористен (Дніпро), народилось троє синів – Ліпоксай/Агатирс, Арпоксай/Гелон і наймолодший Колоксай/Скіф. Після цього Геракл пішов у похід і сказав матері синів – змієногій Діві, що коли три сини повиростають, то до їх ніг з неба упаде чотири золоті дари: золоте ярмо, плуг, чаша і сокира. Той із синів, який зуміє підняти ці дари і стане володарем цієї землі. І коли сини повиростали, то першим до золотих небесних дарів підійшов найстарший із братів Ліпоксай. Як тільки він узяв до рук ці дари – запалали вони вогнем – і випустив із рук дари найстарший син. Те саме сталось і з середульшим сином Арпоксаєм. Підійшов посліднім до дарів наймолодший син Колаксай, підняв із землі чотири золоті дари, закинув собі на плечі і пішов з ними до дому.

   Як уже було вияснено вище, ярмо символізувало період владарювання на землі найстарших – племен  шумерів, яких виражав старший син Ліпоксай. Наступний період владарювання припав племенам кімерійців, яких представляв середульший син Арпоксай, але не всім племенам кімерійців, а старшим із племен кімерійців, яких представляв за індійською ведичною термінологією Баларама – Білобог. В українських реаліях це були дуже добре нам знайомі племена Трипільської культури, або племена траспії. Згідно легенди Геродота їм до рук дався наступний небесний дар – золотий Плуг.

 

 

    Геродот класифікує кіммерійців, як виразне автохтонне плем’я, вигнане скіфами з північного Причорномор’я (Історія 4.11–12). Геродот також зазначає (4.6), що скіфи складалися з аухатей – авхати (ахейці), траспійців, катіароїв і паралататів, або «королівських скіфів». Але згідно авторській класифікації до скіфів належали тільки племена «царські (королівські) скіфи». Племена траспії (траспійці) і племена катіари (катіарої) були племенами кімерійців.

   Отже згідно скіфської легенди, рід кімерійців започаткували два брати – старший Траспій і молодший Катіар. Племена траспії  були добре нам знайомі племена трипільців, друга назва яких троянці, пелазги, етруски. Сліди племен є помітні в назвах сучасних міст: Тираспіль, Тернопіль, Тереспіль.

   Племена пеласгів проживали на півночі Карпатських гір. В стародавній Індії це були племена, що належали до жрецьких племен Яду, сина короля Яяті. Племена пелазгів поклонялись божеству Бала, Баларама, Баладева (https://en.wikipedia.org/wiki/Balarama).  Ці племена були родоначальниками брахманських племен (предки племен дулібів і болгарів ) і білохорватських племен на території сучасної України, «родичів» брахманських племен Індії  (https://en.wikipedia.org/wiki/Dulebes).  Саме слово «брахман» (б(і)рахм(орв)ан(т)-братлант) є споріднене зі словом білі хорвати (білохорва(н)т) і словом «ман». У індуїстських традиціях Баларама був божеством покровителем селян (Haladhara – плугодержець). У стародавніх індуїстських текстах володар Баларама вважається 8-м втіленням (аватара) Вішну, космічним білим змієм (нага) Шеша – «нагараджа», царем всіх нагів (https://en.wikipedia.org/wiki/Shesha). Сьогодні в Карпатських горах існує мальовниче гуцульське село Шешори.

   Близько 180 р. До н.е. індо-грецький цар Агатокл видав кілька монетних зображень божеств, аватар Вішну: Баларама – Санкаршана з атрибутами, що складаються з булави (Гади) і плуга  (https://en.wikipedia.org/wiki/Gada_(mace). https://en.wikipedia.org/wiki/V%C4%81sudeva

 

 

   Божество  Бала також називалось Ману, а його тотемом був сірий вовк (племена сіраки). Це божество означало повний місяць – Ман. Тотемом племен Ману був сірий Вовк подібно до того, як тотемом тавринів був чорний бик Тавр. Сірий вовк також називався Лік, або правильніше по-санскритськи «Врік», де корінь «врік» і означає  вовк. Слово «врік» можна вимовляти, як «брік», «блік», або «білик». В санскриті слово «біла» означає слово «нора». Значить люди «норики» жили в ті часи в норах, або печерах. Це означає, що санскритське слово «врік» могло ототожнюватись із поняттям «білий», а по відношенню до вовка – «сірий».

   Ці племена були авторами зародження землеробства. Вони придумали знаряддя праці  «Плуг» («Болох», «Кайло») і вивели шляхом селекції злакові культури. Поняття «соха», «блох» в первісних уявленнях  пов’язувалось з «вовком». Тобто «вовчий хвіст» сірого вовка орав «землю» в уявленнях цих племен. В санскриті слово «сіра» означає «леміх» (хвіст) плуга.

   До трипільських племен, які поклонялись божеству Баларама, належали болоховські племена, племена білі хорвати, племена дуліби. Дуліби жили по річці Південний Буг. Існує думка, що першим прототипом Баларами був Брахма ( санскрит : ब्रह्मा, IAST : Brahmā ) – бог-творець індуїзму .

 

 

 

                       Бактрія. Столиця Балх (Багд). Балхіки.

 

    Бактрія існувала на території сучасного Афганістану. Вона вважається батьківщиною Кеянідів, іранських царів –кеїв, які правили в 2000-1000 роках до нашої ери. Бактрія виявляє численні сходження з Україною. Ім’я полянського князя Кий , засновника Києва перегукується з ім’ям напівлегендарної династії іранських царів-кеїв. Назва династії сходить до первісного слова «кей» (кей-ман), яке означало «жрець». Стяг кеянідів пов’язувався з героєм ковалем на ім’я «Кова», який подолав узурпатора іранського престолу змія Захакка, тобто змія Тугарина київських легенд. Відповідно, з цих легенд можна зробити припущення, що іранський змій Заххак і київський змій Тугарин (Тагварин – Таврин!), а також племена тавринів, подільських Товтр – це племена шумерів. Тоді до шумерських племен можна віднести і середньоазійську країну Тохаристан (протохорвати).     Можна також добавити, що ім’я іранських царів Кеяніди і відповідно назву столиці України місто Київ потрібно прив’язувати до кімерійських племен траспіїв і до Трипільської культури. Бактріани були законослухняними племенами, аналогічно до полянських племен. 

 

 

    Бактрія вважається батьківщиною Кеянідів, іранських царів – кеїв, які правили в 2000-1000 років до нашої ери.

   До речі, французька буддистка Олександра Девід-Неель асоціювала Шамбалу з Балхом, пропонуючи також перську Шам-і-Балу («підняту свічку») як етимологію свого імені. У подібному руслі Ґурдджієфф Дж. Г. Беннетт опублікував міркування, що Шамбалха – Шамс-і-Балх, бактрійський храм сонця.

 

 

   Персія – історичний регіон у Південному Ірані, стара назва якого «Парс».

 

 

 

          Траспії. Карпатські племена пеласги. Індійські племена ашмаки, мулаки і їхні аналоги в Карпатах і Криму…

 

 

   В Індії є річка Мула, притока  ріки Годаварі – найбільшої ріки Південної Індії. Річка Мула має другу синонімічну назву – річка Гаутамі.

 

 

   При впадінні ріки Мула в ріку Годоварі , осів брахман Баварі. Давньоіндійські джерела знають країну Мулака , населення якої називалось мулаки. Пурани (давньоіндійські билини) мовлять, що мулаки і ашмаки походили з одного роду, а родоначальником племені мулаків був цар Мулака, син царя Ашмаки.

 

 

                                                    Мулака.

 

   Дуже інтересно те, що на території України і зокрема в північних Карпатах є ріки, аналогічні річці Мула (Manjira River) і річці Годаварі (Gautami River) на території сучасної Індії.  Індійській річці Годаварі відповідає українська ріка Бистриця (Богдавариця). Річці Мула (Гаутамaнжіра) відповідає ріка Манява. При впадінні річки Мула в ріку Годаварі, на території Індії осів брахман Баварі. Значить на території українських Карпат, при впадінні річки Манява в ріку Бистриця, повинна бути місцевість якось пов’язана з іменем Баварі. Ця  місцевість  може бути сучасним містом  Богородчани, містом Монастирчани, або містом Солотвино. Якщо припустити, що божество (бог) племен цієї місцевості називалось Перун, то місцевість Богородчани могло означати Перунчани, а місцевість могла називатись Перунчавиця – місцевість бога Перуна.  Місцевість, де осів брахман Баварі, можна ідентифікувати з сучасним містом Богородчани. Тоді напрошується аналогія , що місцевість і місто Богородчани якось споріднене з германською місцевістю Баварія.

   Діда царевича Рами, героя «Рамаяни», по батькові звали Мулака. І саме на березі ріки Годаварі, у священному лісі Дандака, в тій його частині, яка називалася Панчаваті, під час свого 14-річного вигнання, певний час жив і щодня купався в її благодатних водах винахідник землеробства царевич Рама.

    Якщо прослідкувати індійську генеалогію, то діда царевича Рами (Роман) по батькові звали Мулака, прадіда звали Ашмака. Батько царевича називався Кошала (кельт), а матір Рами звали Каушалья – «Кошалійка» (ведійське плем’я кушінори). Український аналог епоніма Кошала і Ка(л)ушалья буде місто Калуш (Кельтуш) на річці Лімниця. Це слово пов’язане з індійською богинею Калі і кавказьким племенем колхи, або сколоти, кельти… і назвою стародавньої Колхіди. В столиці Боспорського царства (древній Крим) місті Пантикапей (сучасне місто Керч) також використовувалось жіноче ім’я Кассалія. Сама назва жителів Боспорського царства – боспорчани є подібною до назви міста Богородчани.

   Місто Богородчани розташоване на річці Бистриця Солотвинська (Колхо-твинська, Галатинська). Слово «солотвин» споріднене з самоназвою племен кельтів – «селтс». Слово «селс» потрібно прив’язувати до племен, які займались видобутком солі, а також були сонцепоклонниками по слову «солярій». Також ці племена уже приручили корову, бо слово «гала» (племена галати) споріднено з латинською назвою молока. Також назва ріки «Бистриця» споріднена до слова «брахман» і до важливого слова «білохорвати», «морави», «білі хорвати», бойки, білі гали (бельгійці, або белгіани)… Останнє слово «белгіани» (бел-гіани) дуже нагадує плем’я «хоани» описане Геродотом і стародавню назву київського князівства «Хоанія» (Киянія), яку сучасні історики плутають з назвою «гуни» і  середньовічною назвою Києва – «Гунігард». В такому випадку можна зробити висновок, що слово «гали» (кельти) і слово «гіани», або «хоани» є споріднені. Згідно новітніх досліджень столицею племені «хоани» був Київ. Можна добавити, що племена гали, племена колхи, племена хоани були племенами, в яких ключовим словом було слово «коваль». В такому разі бойки були ковалями. https://en.wikipedia.org/wiki/Gauls  ,  https://en.wikipedia.org/wiki/Colchis , https://en.wikipedia.org/wiki/Boykos , https://en.wikipedia.org/wiki/Hephaestus

   Цар Мулака, дід царевича Рами, жив по річці Мула, аналогом якої є річка Манява (Му(ль)нява), де тепер є Манявський Скит і Манявський водоспад. Недалеко від села Манява є село Бойки. За індійськими пуранами, царевич Рама вперше запряг биків, проорав борозну і посіяв в борозну зерно… Борозна мала ім’я «Сіта», а царевич Рама одружився з царівною, яка також називалась Сіта. Щоправда ця легенда відноситься до освоєння орного землеробства на території Криму.

 

 

   Висновок можна зробити такий: плем’я ашмаки (українською мовою число 8 співзвучне слову Осьмак) потрібно пов’язувати з річкою Лімниця (індійська ріка Ашманваті), лемками і шумерами, а плем’я мулаки (українською мовою число 7 співзвучне слову Сімак) потрібно пов’язувати з річкою Манява, річкою Бистриця, колхами (кельти), бойками і кіммерійським племенем траспії!

 

 

 

   В Стародавній Індії була місцевість Дандака. Там розміщався священний ліс Дандака, який служив обителлю для мудреців. Другою назвою місцевості Дандака була назва Очеретяна (Комишова) бухта. Очеретяна (Комишова) бухта є біля сучасного міста Севастополь і біля сучасного міста Одеса. Назва частини священного лісу Дандака, в тій його частині, яка називалась Панчаваті подібна до назви Пантикапей (нинішнє кримське місто Керч ), столиці тисячолітнього кімерійського Боспорського царства. Проводячи аналогії з Кримом, потрібно сказати, що назва Пантикапей містить у собі числівник «5», тож Панчаваті тлумачиться як П’ятвиця, а Пантикапей – як «П’ять Капищ». Геродот у Скіфії знає річку Пантикап, а вона може бути українським двійником назви Пенджаб «П’ятиріччя». Чи не допотопний Пантикапей намальований у Кам’яній Могилі, як «Допотопний Короп»?…     https://en.wikipedia.org/wiki/Dandakaranya

   Атрибутом землеробських племен було «ярмо». А на річці Прут є місто Яремче. Ці назви також можуть вказувати на те, що в цій місцевості зародилось землеробство (не орне, а примітивне за допомогою мотики, кайла) і селекція насіння пшениці з насіння трави пирій…

 

 

   Цар Ашмака, батько царя Мулаки, жив по річці Ашманваті , аналог якої є річка Лімниця, яка впадає в ріку Дністер. В місці впадіння ріки Лімниця в ріку Дністер розміщено стародавнє місто Галич. В цьому випадку, проводячи аналогію зі стародавніми індійськими легендами, ми приходимо до висновку, що місто Галич аналогічне кримському місту Керч, стародавньому місту Пантикапей. В місті Галич є свій аналог лісу Дандака. Навпроти міста Галич, на протилежному березі ріки Дністер розташоване сучасне місто Маріямпіль. Навпроти міста Керч (Пантикапей) розміщено місто Маріупіль. Вище, поблизу сучасного  міста Мелітопіль, є стародавнє шумерське святилище – Кам’яна Могила.

 

 

 

 

                                 Локалізація ранньої Ар’яварти.

 

 

   Потрібно сказати, що подібна місцевість є на північно-східній території Румунії. Це можна пояснити тим, що там жили споріднені племена. Згодом ці племена мігрували на північ Карпатських гір.

 

 

 

   Цікаво, що індійській  річці Годаварі на території Румунії відповідає ріка Бистриця, а для індійської річки Мула є аналог ріка Молдова. Причина може скриватись в тому, що певні племена, після міграційних переходів, знову називали річки на новій території подібними назвами.

 

 

 

                                  Траспій. Трипільська культура.

 

 

   Трипільська культура набула свого завершеного вигляду в класичній Кримській Атлантиді. Але трипільська культура зародилась в Карпатській Аратті, на що вказує ареал розповсюдження трипільської культури. В період неоліту тут розселялись племена трипільської культури (4 тисячоліття до н. е. — 3 тисячоліття до н. е. — стоянки Дорошівці, Хлівище, Шипинці, Серет та ін.

 

 

   Територія поширення трипільської культури від часів її відкриття і до сьогодні належала різним державам, що спричинило появу трьох назв — Кукутень в Румунії, культура мальованої кераміки в Галичині і Буковині та трипільської культури на Поділлі, Черкащині та Київщині. Трипільці були сонцепоклонниками, бо їм для сільськогосподарської діяльності потрібно було знати сонячний календар.

 

 

   Трипільська культура неоліту і енеоліту (середина 6-го тисячоліття до н. е. – 2 500 років до н.е.). Трипільці в басейні Південного Бугу створили протоміста-гіганти, розміри яких доходили до 250-400 га (Майданецьке – 270 га, Доброводи  – 250 га, Небелівка – 320 га, Тальянки – 400 га), а населення – до 10-15 (за іншими оцінками 20-24) тис. чоловік.

 

 

 

   Етнонім білі хорвати може бути споріднений з сучасним етнонімом «бойки».

 

 

 

   Батьківщиною бойківських племен галів є річка Бистриця (Бойстриця).

 

 

 

              Кімерійські племена Арпоксай, Гелон.

         Ведійський Турвашу. Катіяр – Гуцули. Крішна – Чорнобог.

 

 

                  Арпоксай (Gelonus), Кaтіяр (праворуч), молодший брат Траспія.

  

   Якщо старшим із кімерійців був Білобог-Баларама (Траспій – Трипільські племена), то молодшим кімерійцем був Крішна-Чорнобог (Катіяр – гуцульські племена). Імена синоніми: ведійський Турвашу – Крішна (грецький Геракл) – Чорнобог. Слов’янський син Арпоксая – Катіяр (Котигур). Старогрецький Кронос. Етруски. Таврини. (Тиверці –  Степовики). Катіяр… багтіяр… тхакур… тхати…

   Згідно скіфської легенди про Геродота і чотирьох його синів, середульший син Арпоксай представляв два племені: старше – траспії (трипільці) і молодше – катіяри (гуцули). Якщо атрибутом племен траспіїв був плуг, який символізував заможних селян, то атрибутом племен катіярів (котлярів) була чаша, яка символізувала жрецьку верству. Згодом ця чаша завжди була присутня на скіфських курганних похованнях у вигляді кам’яних баб.

 

 

    Племена Кaтіяри   – це племена, в яких шкура чорного бика вважалась священною. Ці племена  могли називатись «Етруски», що є синонімом слова «кронос».

  

 

 

   Близько 180 р. До н.е. індо-грецький цар Агатокл видав кілька монетних зображень божеств, аватар Вішну: Баларама – Санкаршана і Васудева – Крішна.  Ведійським сином племені Турвашу був Крішна, друге ім’я якого було Катіяр. На монетах близько 185-170 рр. До н.е., що належать індо-грецькому королю Агатокле, зображено іконографію Баларами та грецькі написи. Баларама–Самкаршана, як правило, зображено стоячи з гадою в правій руці і тримаючи плуг в лівій. З іншого боку цих монет – Васудева-Крішна, що тримає ракушку (чаша) і чакру – колесо часу. https://en.wikipedia.org/wiki/V%C4%81sudeva

 

 

 

    Кімерійські племена Кронос (Крішна) перемогли своїх родичів – старші племена титанів (таврини) і зайняли їх територію проживання. Старші племена таврини мігрували в південно-східному напрямку на територію Криму і Північно-Чорноморської низовини (класична Кримська Атлантида). Тут вони (таврини) почали називатись «таври» (кримські).

 

 

 

     Ріка Черемош – місце народження племен катіяри (Гуцульщина)  в Карпатській Аратті. Карпатські племена катіяр аналогічні індійським племенам Крішна.

 

 

 

   До ареалу проживання тавринських племен можна віднести  місцевість Буковину, в зображенні якої присутнє зображення чорного бика під назвою Тавр. Це є місце народження племен Катіяр. В гербі є елемент старих племен титанів (ведійський Сканда) – шестикутна зоря. Це є  символ єднання чоловічої енергії (трикутник вершиною вгору) і жіночої енергії (трикутник вершиною вниз). Пізніше в скіфські часи Синій колір належав скіфським племенам Половці, а червоний колір належав племенам Печеніги.

 

 

 

   Букови́на — історичний регіон, розташований між середньою течією Дністра та головним Карпатським хребтом у долинах верхньої течії річки Пруту та річки Сірет. Перші сліди людської присутності на Буковині датуються епохою палеоліту (12 000 — 10 000 років до н. е.) — стоянки Бабин, Біла, Мілієве. У письмових джерелах землі Буковини вперше згадав грецький історик Геродот (V ст. до н. е.), який вказував, що в цей час тут розселялись племена гетів. https://en.wikipedia.org/wiki/Getae

   Назва  споріднена з сучасним етнонімом «гуцули» (пастухи і воїнські племена).

 

                                                                        Гуцули.

 

 

      Гілеї (Hileae) – місцевість, де «народились» скіфи. Троя.

                     Кримська Атлантида може бути знайдена.

   Гілеї (нижні і верхні) займали територію, яка була обмежена на заході лівим берегом річки Дніпро від острова Хортиця до гирла Дніпра, на півдні границею було Чорне море, на Сході – по річку Гіпакиріс і на півночі  – Дніпровськими порогами.

   Місцевість, де Геракл зустрів змієногу Діву – дочку Дніпра і одружився з нею, було в низів’ях ріки Дніпро. Ця місцевість мала конкретну назву – Гілеї. І це було місце «народження» племен скіфів. Про це написав засновник історії Геродот, який переказав легенду, почуту ним від самих скіфів. Згідно легенди Геракл в Гілеях зустрів змієногу Діву, від якої в нього народилось троє синів – Агатирс, Гелон і Скіф. Згодом, вирушаючи в мандри, Геродот наказав жінці, що той із синів, який зуміє пустити стрілу із батькового лука, посяде царський престол. Коли сини повиростали, то натягнути лук батька-Геракла і пустити стрілу зумів лише наймолодший син – Скіф (Сколот). Він і залишився жити на цій землі, а старші брати Агатирс і Гелон подалися в чужі краї.

   На карті зображено основні роди скіфів: скіфи-землероби – нащадки Агатирса (nauari), кочові скіфи-орачі  – нащадки Гелона (georgi, nomades) і царські скіфи (basilides) – нащадки Скіфа/Сколота. Між Борисфеном і рікою Пантикап, за словами Геродота, жили скіфи-хлібороби (skythae aroteroi)  Територію, обмеженою річками Пантикап, Гіпакіріс і рікою Герр, займали кочові скіфи-орачі (skythae georgoi) – жрецькі племена, атрибутом яких була чаша – поклонники священного напитку соми (половці/кумани). Царські скіфи (skythae basilei)–  войовничі племена займали територію за рікою Герри до річки Дон. За Доном була уже не скіфська  земля – там проживали сармати. Скіфи належали до зміїних родів, за ведійською класифікацією (ще були роди: сонячний, місячний і вогняний).

   Гілея – у перекладі з грецької, – ліс. Але Гілеєю, з подачі історика Геродота, древні греки називали гігантський лісовий, точніше плавневий масив, що тягнувся долиною Дніпра від Хортиці, через нинішню Нову Каховку на південь до Чорного моря. Це була напівказкова країна, заселена не лише численними звірами і птахами, але й лісовиками, мавками, німфами, русалками, водяниками. Частина цього масиву від Хортиці і до села Бабиного на Херсонщині називалась за часів козаччини –  Великим Лугом Запорізьким.

   Паралельно Дніпру,  дотримуючись лівобережжя, бігла на південь річка Конська (Конка). Яскраво – блакитну до синяви воду річки Конської неможливо було сплутати з Дніпровською – жовтувато – блакитною. І навіть після, на всьому шляху крізь Гілею, коли Конська кілька разів виходила з нього, на час з’єднувалися тільки русла двох річок, але не їх води. Яскраво – блакитна смуга ніколи не змішувалася з жовтувато – блакитною. Грань між ними простежувалася чітко. Хіба це не диво! Зберігала Конська свою течію і колір води до самого впадіння в Дніпровський лиман. Назву річки Конка прийнято пов’язувати з прирученням коней. В цих місцях водились у великій кількості табуни диких коней – тарпанів, які скіфи приручили. Але в санскриті слово «канка» означає «журавель».

   На карті зображено Дніпро-Бузький лиман, тут ми бачимо Ольвію, Ахейську гавань, п-ів Біг Ахілла, нижче острів, де знаходилася могила Ахілла, Гілею, а також місто мореплавців Аргос. Цікаво! – навпроти півострова Біг Ахілла і острова, де був похований Ахілл можна побачити затоку з містом Еіон! Навмисно пропустили літеру л – Еліон (Іліон, Троя)?  На стику Гіпаніса і Бористена знаходилося святилище богині Церери (Cereris fanum), яка була покровителькою родючості та хліборобства, ототожнювалася з богинею Деметрою. З цього можна зробити висновок про розвинене хліборобство в ті часи. На протилежному березі Бористена знаходилася Ахейська гавань (Acheorum littus), тобто там проживало плем’я ахейців. З Гілеєю тонким перешийком сполучається п-ів Біг Ахілла (Dromos Achillis), де Ахілл під час Олімпійських ігор влаштовував змагання з бігу та заїзду колісниць. Ахілл неодноразово ставав переможцем цих змагань. Нижче знаходиться острів, де був некрополь поховань знаменитих троянців, в тому числі там була і могила Ахілла (Macra insula quae et Achillis item Leuse) – Великий острів Ахілла, або Білий острів (від кольору білого піску). В Дніпро-Бузькому лимані бачимо великий острів Бористен (Borysthenes insula), який зараз має назву острів Березань. Там знаходилося знамените в античні часи святилище богині Артеміди (Sacrum prominens).  Якщо ми бачимо на мапі Ахейську гавань, п-ів Біг Ахілла (Dromos Achillis), острів Ахілла (Macra  ins. quae et Achillis item Leuce), де він похований, місце славетної битви ахейців з троянцями – так зване «Ахіллесове ристалище» (Alectoris pro pugnacutum), то поруч повинні були жити і троянці.

   Давні елліни називали Дніпро не тільки Бористеном, але й Геллеспонтом (дивитись карту А. Ортеліуса), що переклається як Сонячний Шлях.

   Тобто в своїй дельті ріка Дніпро називалась місцевими племенами Геллеспонтом, назва якого тільки згодом під час великого переселення племен була перенесена цими самими племенами на малоазійську територію недалеко від сучасної протоки Дарданели.  (М. Заремба:   https://u-planet.io.ua/s2744824/mapa_abragama_orteliusa_ponta_evksinskogo_pontus_evxinus_yak_dokaz_falshuvannya_istorie ),  https://u-planet.io.ua/s2718505/nasha_pradavnya_oykumena

 

 

                                                  Ріки Гілеї.

   Про землі на північ від Скіфії, Геродот пише: «ніхто точно не знає, що знаходиться вище країни, про яку розпочато цю розповідь. У мене навіть немає можливості розпитати кого-небудь, хто стверджував би, що знає це як очевидець… Але все те, що ми змогли якомога точніше з’ясувати за допомогою чуток – усе це буде викладено»… Геродот назвав «лише вісім найвідоміших і судноплавних від моря вглиб країни рік – це Істр з п’ятьма гирлами (Дунай), Тірас (Дністер), Гіпаніс (Буг), Борисфен (Дніпро), Пантікап, Гіпакіріс, Герр і Танаїс (Дон)» (Кн. IV, 47). У VIII столітті до н.е. з’явилося Меотійське озеро, точніше озера і болота Меотиди. За часів аргонавтів, Меотійського озера не було, немає його і у Гомера і на перших еллінських картах. Устя Танаїса (Дона) проходило по дну Керченської протоки. На сучасних фізичних картах древня дельта Танаїса виділяється великою обмілиною південніше Керченської протоки. Геродот повідомляє, що Боспор Кіммерійський був під контролем скіфів, за винятком землі Керченського (Скелястого) півострова.

   Вісім великих судноплавних від моря вглиб країни рік:  п’ятигирловий Істр – ріка Дунай,  Тірас – сучасний Дністер, Гіпаніс – сучасна ріка Буг, Бористен (Гелеспонт)– сучасний Дніпро, Пантикап, Гіпакіріс, Герр і Танаїс – сучасна ріка Дон. По території Гілей текли такі ріки – Бористен, Пантикап, Гіпакіріс.

   Визначити четверту ріку Бористен (Гелеспонт) найлегше – так називали Дніпро нижче Хортиці племена скіфів і еллінів. Інші три річки можливо визначити лише приблизно, тим більше, що в ті часи ці ріки були більш повноводними, і географічний ландшафт  цієї території з тих пір зазнав значних змін внаслідок тектонічних зрушень.

    П’ята ріка Пантікап за відомостями Геродота: «Тече вона також з півночі і з озера. Між нею і Борисфеном живуть скіфи-хлібороби. Пантікап протікає через Гілею, а потім, минаючи її, зливається з Борисфеном»(кн. IV, 54). Відносно просто ідентифікувати ріку Пантикап  – це сучасна річка Конка, хоча русло річки в ті часи проходило не точно в тих місцевостях, що зараз. На рубежі IV і III століть до н.е. відбулися тектонічні зміни і утворилося як нове пониззя Дніпра, так і Дніпро-Бузький лиман з обширними Олешківськими пісками.

    Геродот повідомляє: «Шоста ріка – Гіпакіріс бере початок з озера, перетинає область скіфів-кочівників і потім впадає в море біля міста Керкенітіда, залишаючи по правій стороні так зване Ахіллесове ристалище» (кн. IV, 55)». Набагато важче ідентифікувати річку Гіпакиріс. Діло в тім, що тепер цієї річки взагалі нема, а є лише старе русло річки Дніпро, низовинні западини поверхні – балки, поди і подекуди невеликі річки. Древній береговий уступ тягнеться від Нової Каховки до Скадовська. Давно і точно встановлено, що Дніпро колись протікав тут і Каркінітська затока «вирита» саме водами Дніпра. Сучасний Північно-Кримський канал, до повороту на Крим, пролягає територією Херсонської області якраз по дну низовини, яка колись була старим руслом Дніпра. Дальше  низовина тягнеться до сучасного приморського міста Скадовськ. Це і є старе русло древньої ріки Гіпакіріс.  З цього випливає, що стародавнє місто Каркіна (Каркінітида) розміщувалось нижче сучасного  Скадовська на дні сучасного Чорного моря.

   Геродот: «Сьома ріка Герр витікає з Борисфену в тому місці, до якого течія Борисфена відома… Тече ця річка до моря, утворюючи кордон між землями кочових і царських скіфів, і потім впадає в Гіпакіріс» (кн. IV, 56).

   Важко ідентифікувати і русло стародавньої ріки Герр, де за словами скіфів, були могили скіфських царів. Знавець скіфського степу Борис Михайлович Мозолевський, проаналізувавши всі останні досягнення археології, прийшов до висновку: «Наведені додаткові докази… дозволили нам….ототожнити ріку Гіпакіріс з водною системою: Сірогозька балка — р. Каланчак — Каркінітська затока». Але за моїми припущеннями, сучасна Балка Великі Сірогози — це верхня течія давньої річки Герр, а не ріки Гіпакиріс. Отже стародавнє русло ріки Герр пролягало такою територією: Балка Великі Сірогози (непостійна мала річка) – Великий Агайманський Під – територія Біосферного заповідника  «Асканія-Нова» (Зелений Під, Гайман-Долина. Агайманський Під витягнутий з півночі на південь на 16 км; шириною до 10 км; глибиною до 20 м) – Великий Чапельський Під – територія Біосферного заповідника  «Асканія-Нова»  (рівень грунту  нижче десь на 9 метрів у порівнянні з іншими ділянками) – село Чаплинка – річка Каланчак (селище Каланчак) – Каланчакський лиман – Джарилгацька  затока.

    З цього матеріалу видно, що місто Каркінітида знаходилось в місці злиття річок Гіпакиріс і Герр, десь за островом Джарилгач,  можливо на території сучасної Каркінітської затоки.

   Оце і є маленька частинка великої Кримської Атлантиди…

 

 

                                     Скіфи.

          Племена  Куру. Кравенці. Прообраз біблійного Яфета.

 

                                                                       Скіф.

 

     Згідно легенді, яку розказали Геродоту скіфи, у Геракла від змієногої Діви, дочки ріки Бористен (Дніпро), народилось троє синів – Ліпоксай/Агатирс, Арпоксай/Гелон і наймолодший Колоксай/Скіф. Після цього Геракл пішов у похід і сказав матері своїх синів – змієногій Діві, що коли три сини повиростають, то до їх ніг з неба упаде чотири золоті дари: золоте ярмо, плуг, чаша і сокира. Той із синів, який зуміє підняти ці дари і стане володарем цієї землі. Підняв ці золоті дари тільки наймолодший син – Скіф (Колоксай). Це означало, що племена скіфів найкраще оволоділи зброєю. Символом зброї в цій легенді виступала сокира, тому сокира і дісталась наймолодшому Скіфу.

 

.

 

                                                Племена Куру.

 

 

   Племена Куру були скіфськими племенами, вони народились в  класичній Кримській Атлантиді. Після «Біблійного» потопу ці племена почали свій розвиток і формування в боротьбі за існування. В даному розділі буде описано спочатку  полянські племена (Куру, кравенці). Потім буде описано дві пари скіфських племен: перша пара племен – уличі і тиверці, а друга пара племен – половці і печеніги, які залишили значний слід в історії України. Племена половці і печеніги існували в скіфські часи після Біблійного Потопу і їхня доля тісно переплетена з територією Карпатської Аратти.

   Місце народження скіфських племен за легендою, яку переказав Геродот – Гілеї. Це місце «народження» індійських племен Куру – Поле Куру.  За легендою у царя Яяті було троє синів від незаконної дружини Шарміштхи: Ану, Друх’ю і Пуру.  Зокрема наймолодшого  сина царя Яяті від Шарміштхи (плем’я сарматів) звали Пуру. Аналог індійських племен Куру, або каурави є скіфське плем’я кравенці , майбутні слов’янські народи. Слово «кравенці» можна створити із двох слів: «куру» і «венеди», хоча сама слово «кравенці» може також означати птаха журавля, лелеку.

   Близько 2000 років до нашої ери відбулась зміна клімату на території індійської культури Хараппа. З території Пенджабу (територія п’яти річок) вирушили  до ріки Дніпро і до Карпатських гір племена Куру – кравенці, майбутні слов’яни. Ці племена повертались, згідно їхніх записів у стародавніх Ведах, на свою північну прабатьківщину Уттара Куру. Це означає, що існує вірогідність того, що ці племена могли колись близько 4000 років до н.е. після Біблійного Потопу, який відбувся приблизно 4400 років до нашої ери, прийти з території сучасної України на територію Пенджабу. Цьому припущенню є докази. В Українській частині Карпатських гір існують назви місцевостей, аналогічні Пенджабу, хоч і з деякими відмінностями у назвах. https://en.wikipedia.org/wiki/Uttarakuru

 

 

 

                                          Полянські племена.                                               

 

    Молоді полянські племена (Куру) мігрували в Північно-Кримську допотопну низовину, еволюційно розвинули землеробську культуру в орне землеробство і в нашому розумінні тепер асоціюються з Трипільською землеробською культурою, яка розвинулась в допотопній Кримській Атлантиді. Після потопу ця культура  яскраво «проявилась» на всій південній Україні у вигляді Трипільської цивілізації. Разом існували із своїми традиціями післяпотопні землеробські племена Шумер,  кімерійські кочові і землеробські племена і молоді скіфські кочові войовничі і скіфські землеробські племена печенігів і половців. Це були різні племена і ведійське поняття скіфського Пуру і шумерського першопредка Пуруша вносить плутаницю. Так землеробські осілі племена «поляни» дехто ідентифікує з Пуру, але це не зовсім правильно , бо до племен Пуру відносять також кочові племена половців і печенігів. Можливо основна відмінність якраз полягає в тому, що одні племена з поширенням землеробства почали вести новий осілий спосіб життя, а інші споріднені племена вели старий кочовий спосіб життя. Це викликало між спорідненими племенами жорсткий антагонізм, але першопредок Пуру – старогрецький Уран (Пуруша) у полян і половців був один і той самий. Для кращого розуміння буде ще раз розказано давню індійську легенду із «Махабгарати».

 

 

     Давньоіндійська поема про «народження» п’ятьох племен «Шарміштха, Деваяні і п’ятеро синів царя Яяті».

 

    У царя Яяті було дві дружини: законна Деваяні (шумери) і друга любовниця Шарміштха (войовничі племена кімерійці). Від першої законної дружини Деваяні народилось двоє синів – Яду і Турвашу . Від другої незаконної дружини Шарміштхи народилось три сини – Ану, Друх’ю і Пуру (Скіфи). Хоча згідно давньої традиції трон повинен був посісти найстарший син Яду, але трон дістався наймолодшому сину – Пуру тому , що наймолодший син Пуру єдиний погодився віддати свою молодість на одну тисячу років своєму батькові, щоб зняти прокляття з царя Яяті.   Цікавий той факт, що ці п’ять ведійських племен співставні з назвами балтійських і слов’янських племен  кравенців : балтійські ятвяги – це яду , турвашу – це туровці , ану – слов’янські венеди (анти), друх’ю –слов’янські древляни і пуру – слов’янські спартанці, вони ж полтавчани.

   Класифікація п’яти племен пандавів у ведійській літературі така: двоє брахманських племен Яду і Турвашу і три воїнські  племена Ану, Друх’ю і Пуру.

   Племена Аратти були трьох категорій. Перші племена Яду – Пеласги , у них головним було божество Бала, Балавіра. Другі племена Турвашу – Етруски. У них  головним було пастуше і воїнське божество Крішна (грецький Геракл). Згодом виникла третя  категорія племен, які поклонялись сонячному олімпійському богу «Дева» (Зевс) (https://en.wikipedia.org/wiki/Deva_(Hinduism)).

   Це були племена Куру, від слова «курити» вогонь. Вони відкинули асурські божества і до пантеону богів почали відносити сонячне божество Дев Мітра, Агні  і другі божества. Згодом Дев Мітра (https://en.wikipedia.org/wiki/Mithra) переосмислилось в ім’я Дмитро. Це були  племена Куру, за яким ці племена почали називати каурави (https://en.wikipedia.org/wiki/Kaurava), або кравенці. Вони були представлені трьома племенами: мАну (Траспій), Друх’ю (Катіяр) і Пуру (скіф-сколот).  Разом ці племена складали так звані троє племен Куру – кравенців , майбутніх слов’янських племен. До цих трьох племен входили як старші кімерійські племена траспії і катіяри, так і молоді скіфські племена сколоти. Четверте плем’я слов’ян було представлено найстаршими шумерськими племенами – сестра Либідь.

   Слов’янським племенам за родоначальниками – Кий, Щек і Хорив, відповідають ведійські племена Пуру, Ану і Друх’ю. Інтересно, що в малоазійській давній Трої також був цар Трос, у якого було три сина Ассарак (Хорив), Ганімед (Щек), Іл (Кий) і дочка Клеопатрпа. Місто Київ має район Троєщина-Вигурівщина. У трьох синів Кия. Щека і Хорива була сестра Либідь. Либідь відноситься до аналогічних стародавніх племен лігури, або болоховські племена. Епонім племен  лігури є ім’я Олег. Племена Хорив – це племена кімерійські траспії, племена Щек – кімерійські катіяри, племена Кий – скіфські сколоти, а племена лігури (лікури, л-укри) відносяться до старих племен Урана. https://en.wikipedia.org/wiki/Ligures

   Друга назва трьох племен Куру – «поляни» (meadows – мідійці, лугарі). Назву «поляни» потрібно пов’язувати з трипільською культурою тому, що жителі Трипілля називались три-полянці, або три-пільці, трипілляни… Можна ще пов’язувати походження  назви «поляни» з назвою  «пеласги» тому , що по-другому слово пелазги можна передати, як палажки, або полагни. Українське жіноче ім’я «Полагна» складається з  двох слів: «пал» – захисник і «агні» – вогонь.  Поляни у Київській Русі також поділялись на три племена  за своїми вождями , наприклад Кий, Щек і Хорив плюс старе плем’я – сестра Либідь. Ще полян можна пов’язувати з культурою племен Хоани (Коваль) – палхіани, або захисники (пал-) хоани (ковалі).    https://en.wikipedia.org/wiki/Lugal

   В Карпатська Аратті були племена: Титани–Шумери, а також племена Яду і Турвашу – кіммерійські племена. В цих племенах боги називались «Бага». В асурських племенах пелазгів (шумери) зародилось землеробство у вигляді обробки землі мотикою (кайлом), яке змінило спосіб життя.  Орне землеробство «народило» нові сурські, або девівські племена Куру-поляни ( в українській мові є вираз «курити» по відношенню до вогню). Синонім назви племен «каурави» буде полянські племена, які відкинули назву божества «Бага» (деякі племена , наприклад майбутні іранці залишили назву божеств «Бага») і почали поклонялись божеству «Дева». Старі божества було відкинуто. Так старе трипільське божество Деваяні згодом називалось «двуликий» Янус. В назві Деваяні є присутній числівник два: чорний Янус і білий Янус. Це божество широко використовували трипільські племена і це є широко відомий сучасному світу знак «Дао», який в китайській міфології називається Інь і Янь.  https://en.wikipedia.org/wiki/Tao

 

 

   Молоді полянські племена (Куру) еволюційно розвинули землеробську культуру до збирання урожаю за допомогою серпа (Кронос – Троянус?). Згодом вони почали використовувати орне землеробство за допомогою запряжених у плуг биків. Ці племена тепер асоціюються з Трипільською землеробською культурою, яка розвинулась в допотопній Кримській Атлантиді і після потопу яскраво «появилась» по всій південній Україні у вигляді Трипільської цивілізації.  Молоді полянські племена з поширенням землеробства почали вести новий осілий спосіб життя.

 

 

   У  давній Індії  були ведійські імена, назви яких приписувались царям цих племен. Першопредок Пуру (шумерський Пуруша) у перших древніх грецьких племенах називався Уран. В  молодих полянських племенах наймолодший із трьох синів царя Яяті і Шарміштхи (сармати племена) також називався Пуру (скіф). Це вносить помилки в розуміння еволюції племен.

   Місце народження наймолодшого полянського Пуру (Сколот) є річка Прут! Басейн річки Прут входить в ареал Куликового Поля .

 

 

   За легендами, київський цар Троян мав трьох синів: Кий, Щек, Хорив і їх сестру Либідь. Місто Київ має район Троєщина-Вигурівщина. Якщо царю Трояну відповідає назва району Троєщина, то назві Вигурівщина відповідає назва сестри трьох братів – Либідь. А епоніму «либідь» можуть відповідати племена лігури, до яких мали відношення білохорватські племена. Епонім лігурів є ім’я Олег, українська фамілія Оліфер, англійське ім’я Олівер (Стоун)… Назва лігури пов’язана з санскритським словом «вріка», яке означає слово «вовк». Найбільш вірогідно пов’язувати назву племен «лігури» (київська сестра Либідь, троянська сестра Клеопатра) з назвою племен «пелазги» і майбутньою назвою «білі хорвати»… Пелазги (еолійці) раніше за ахейців (греки) освоїли Апеннінський півострів. Друге ім’я Апеннінського півострова за пелазгами було Еллада, пЕлазга… https://en.wikipedia.org/wiki/Achaeans_(tribe)   https://en.wikipedia.org/wiki/Aeolians

   Назва Афінського Акрополя співзвучна українському слову Укро-піль. Ім’я Шукра мало асурське божество, якому відповідає планета Венера. Ім’я Шакра («Могутній») мало в пізніший час божество Індра. Оскільки в Елладі шанували божество Зевс, якому відповідає індійське божество Індра, то логічно припустити, що афінський Акрополь був присвячений божеству Шакра. Звідси можна зробити висновок, що назва українці (укри) спочатку була пов’язана з жрецьким божеством Шукра (зоря), а пізніше почала асоціюватись з божеством Шакра, аналогічним давньогрецькому Зевсу (ведійський Дева).

 

 

 

   Ці племена завершили своє формування в класичній Кримській Атлантиді, яка знаходилась на території  Північно-Чорноморської низовини і сучасного півострова Крим.

 

 

 

   Після Біблійного Потопу Чорноморської низовини ці племена під новими різними назвами мігрували і прийняли участь в розвитку  післяпотопної Трипільської цивілізації. https://en.wikipedia.org/wiki/Cucuteni%E2%80%93Trypillia_culture

 

 

                                        

                       Уличі і тиверці.

 

 

    Наймолодше плем’я Колоксай (Сколот, або Скіф) було представлено найбільш різноманітними племенами. https://en.wikipedia.org/wiki/Ulichs https://en.wikipedia.org/wiki/Tivertsi

 

 

                                                  Дуліби.       

 

   Племінні назви дуліби, тиверці і уличі (угличі, угричі) – це найстаріші літописні   назви слов’янських племен. В давні часи найстаршим плем’ям було плем’я дулібів. Зокрема найстаршого царя дулібів Божа і сімдесят його старійшин було розіп’ято племенем готів (половці) на чолі з його ватажком Вінітарій для устрашення других племен. https://en.wikipedia.org/wiki/Dulebes

Пізніше плем’я дулібів зазнало нападу кочових племен обрів. Після завоювання, обри знущались з людей. В «Повісті минулих літ» розповідається про те, як авари (обри) знущалися в дикий спосіб над тихими мешканцями лісів (6-7 століття нашої ери), навіть до возів своїх запрягали жінок з племені дуліби. Але згодом авари-обри пропали без сліду, а витривалі дуліби залишилися на Волині. https://en.wikipedia.org/wiki/Volhynia.  Цими племенами обрів могли бути кочові племена угорці, друга назва яких гунгари. Угорці називають себе «магійари» (мадяри), «магавари», що означає могутні (угри) авари, або могутні обгари. Скоріше всього з плином часу плем’я угорців (обрів) відступило на територію сучасної Угорщини. https://en.wikipedia.org/wiki/Pannonian_Avars

 

 

                                                    Тиверці.

 

   Старе покоління племен тавринів було фундаментом молодого покоління племен , до якого входили племена тиверці і уличі. Молоде покоління племен тиверці відвоювало разом з другими племенами у племен тавринів територію – місцевість Товтри (Толтри) , яка колись була міфічним  допотопним островом Фуле (Podolian Upland). Там жили племена, відомі ще за часів Київської Русі під племінними назвами тиверці і уличі. Вони мешкали в низовинах ріки Дністер. https://en.wikipedia.org/wiki/Tivertsi

 

 

   Таврини (титани) після програшу війни мігрували в південно-східному напрямку на територію Криму і Північно-Чорноморської низовини (класична Кримська Атлантида) і почали називатись «таври» (кримські). Синонімічна назва тавринів була тевкри, або теукри.

   Тавринські племена поклали початок слов’янським племенам під назвою тиверці. В середні віка  ти́верці жили у межах розселення антів, нащадками яких вони були як і уличі. Входили до складу Антського союзу.

   Тиверці  – східнослов’янське плем’я , розселилося в IX столітті в межиріччі Дністра і Прута , а також Дунаю , в тому числі вздовж  Буджакського  узбережжя Чорного моря на території сучасних Молдавії і України. https://en.wikipedia.org/wiki/Budjak

 

 

   Назву племені зазвичай пов’язують з однією з назв Дністра, зафіксованою у Геродота грецькою мовою Τύρας (пор. Ін-інд. Tura, tīvrás «швидкий»). Слов’янська форма гідроніма Дністер реконструюється, як  “Dnis-Tiv(e)r» , відповідно тиверці – «живуть по Дністру».

   Історик Павло Шафарик досліджував етнонім «тиверці»: у деяких списках тиверці вписані як «тирвеці»; литовською мовою «tiraj» означає «степ». Тобто назва тиверці — означає мешканці степів, «тиверці» — степняки, мешканці степів.

   Племінним центром племені тиверці було стародавнє місто Червень (Тирвень) на західному боці ріки Дністер. Це було стародавнє місто Тіра, розташоване на правому березі Дністровського лиману на території сучасного м. Білгород-Дністровський  Одеської області. https://en.wikipedia.org/wiki/Tyras

 

 

   По відношенню до племен тиверців можна також зробити припущення , що тиверці були молодшими племенами по відношенню до старших племен тавринів, турангетів. https://en.wikipedia.org/wiki/Tyragetae

 

 

 

                       Племена Уличі  (угричі) – Галичани.

 

    Деякі племена слов’ян мають інтересну долю. Зокрема племена «Уличі», які  багато раз переселялись… Спочатку уличі проживали в районі сучасного міста Миколаїв. Миколаїв названо за племінною назвою: назві  уличі відповідає назва поселення Ми-куличі (гуличі, угличі), або пізніша назва Миколаїв. Це є кімерійські племена. Батьківщиною уличів була Кримська Атлантида, або північні низовинні території  біля сучасного півострова Крим. Після Біблійного Потопу уличі переселились на північ в дельту ріки Дніпро, де мали «свою» річку Інгул (інГуличі), яка в районі міста Миколаїв впадає в ріку Південний Буг…

   Місто людей Кіммерійських — стародавнє місто-порт кіммерійців (білозерська археологічна  культура), що існувало на території сучасного міста Миколаїв близько 1250—925 років до н. е. Це найстаріше місто на території України, що згадується у писемних джерелах. Місто Кіммерія розташоване в історичному центрі сучасного міста Миколаїв, при злитті ріки Південний Буг та річки Інгул. Давньогрецький поет Гомер у поемі «Одіссея» писав, що країна і місто кіммерійців знаходиться біля входу до потойбічного світу:

   “Закотилось сонце й покрилися тьмою усі шляхи, а судно наше досягло кінця глибокого океану. Там народ і місто людей кіммерійських».

 

 

   Реальність цього народу підтверджують і ассирійські клинописні джерела. https://en.wikipedia.org/wiki/Ulichs

 

 

 

    Потім уличі мігрували по річці Дніпро на північ в район сучасного міста Дніпро (Дніпропетровськ).

    Уличі  – східнослов’янське плем’я, що заселяло в період VIII – X століть землі вздовж нижньої течії Дніпра , Південного Бугу та узбережжя Чорного моря . Уличі (давньоруське Оуличі, угличі, улучі; у тексті X ст. Костянтина Порфирородного грецькою мовою  Ο’υλτίνοις) — східнослов’янське плем’я, що заселювало у 6–9 ст. пониззя Дніпра від ріки Рось до Чорного моря. Столицею уличів було місто Пересічень (Пеласгіан?) у Бессарабії, яке стало центром уличів після їх переходу від ріки Дніпро на ріку Дністер, назване так в пам’ять про старе місто Пересічна – поселення, яке існувало на Інгренському острові ріки Дніпро приблизно в 800—1300 роках. Дніпровський Пересічен розміщувався на піщаних горбах сучасного Ігренського півострова – острова Чаплі. Ц є східна лівобережна частина міста Дніпро, де ріка Самара впадає у ріку Дніпро. У зв’язку  з назвою півострова Ігренський можна зробити припущення, що старою назвою племен уличі могла бути назва племен “угричі”, “угрини”. Племена угрини добре відомі в Карпатах тому, що там є багато поселень з назвою “Угринів”. Саме слово «уличі» дуже нагадує назву міста Галич (Гулич) в сучасній Івано-Франківській області (Прикарпаття).

   Потрібно відзначити, що значення слова “пересічен” має відношення і до слова “перстень”, до слова “перст” і до слова “престол” (ведійське місто Індрапрастха), тобто перстом писались священні тексти у ведійські часи. Також простежується зв’язок слова “пересічен” із словами “перс”, Персія. Можливо семантика слова “перс” якраз і пов’язана з словом “перст”, бо існує поняття “священний перст” …

 

 

   Середньовічні літописні дані вказують, що близько  885 року “… володарювала Русь (Київська) над полянами і древлянами, і сіверами, і радимичами, а з уличами і тиверцями воювала…”  Близько 940 року головне місто уличів Пересічен  обложив київський воєвода Свенельд. Київська Русь під проводом воєводи Свенельда  у 10 столітті  підкорила плем’я «уличі», а столицю місто Пересічна було зруйноване.

   Племінний союз «уличі», після поразки від Київської Русі, під натиском племен «печеніги» переселився  на південний захід і оселилися над річками Буг  та Дністер, доходячи до ріки Дунай і Чорного моря.

 

 

 

   Близько 10 століття нової ери тиверці і уличі остаточно змушені були відступити на північ сучасної України під тиском прибувших зі Сходу з берегів Волги кочових племен, під другими племінними назвами – печеніги і половці.

   Після відступу племена уличів разом з племенами тиверців утворювали  Червону Русь. Після міграції на північ уличі і тиверці також зберегли свою об’єднану назву «Червона Русь».  Це вірогідно могла бути Червона Русь на території сучасної Польщі. Під 1225 у Галицько-Волинському літописі згадується Червінська (тиверці) земля, що була, як вважають, однією з територіальних складових Волинської землі.

В середні віка до Червоної Русі входили: Київщина, Волинь, Поділля, Брацлавщина, Холмська, Белзька та Галицька землі, Львівська земля, яка називалася також Малою Русь або Південна Русь. https://en.wikipedia.org/wiki/Red_Ruthenia

 

 

 

 

                       Половці і печеніги.

 

                                                      Печеніги.

 

    Племена «печеніги», які відтіснили уличів, прибули зі сходу і мали також назви «пандсканк», або «Patzinaks”. https://en.wikipedia.org/wiki/Pechenegs

 

 

      

                                                    Половці.

 

    Половці (Боровці?!) – східнослов’янське плем’я жило між Дністром, Прутом і Дунаєм — до берегів Чорного моря у межах розселення антів, нащадками яких вони були , як і уличі. Половці столицю уличів місто Пересічен на Дністрі зробили своєю столицею шляхом перейменування в  місто Кишинів. Це сучасне місто Кишинів (Корсунів) – столиця Молдавії.

    Етимологія слова «Кишинів» походить від половецького слова «Кишеня»  («kesene»), «кирсена» , «корсуня»! і означало «місце поховання, мавзолей». У багатьох місцях, в назві яких знаходилася складова частина «Кишеневі» , наприклад, село Кишеньки Оржицького району Полтавської області (Україна), колись були зовнішні ознаки давніх поховань – у вигляді мавзолеїв, пам’ятників і надгробків. Саме куманське  (половці) слово Чішінау (Кишинів) звучить дуже близько до назви чеченських людей Північного Кавказу… https://en.wikipedia.org/wiki/Cumans

 

 

 

   Половці входили до Антського союзу племен, куди входило шість племінних груп. Утворений після розпаду держави гунів (370—469 роки), до складу якої входили слов’янські племена й сармати. Вони відомі з давньоруських літописів та з творів Костянтина Багрянородного, та пізніше виділялись дослідниками як особлива південно-західна група «племен»: уличі, тиверці, поляни, древляни та сіверяни. https://en.wikipedia.org/wiki/Severians

 

 

 

 

 

               Білі хорвати, прото-болгари і племена дуліби.

 

    По річці Буг жили дуліби (волиняни), прото-болгарські племена, білі хорвати, галичани (бойківські племена галів) – уличі (ультини).

    Головним містом білих хорватів могло бути місто Брест ( береста з давніх ведійських часів служила основою , на яку наносили давні письмена , як на пергамент ). Пізніше столицею став Перемишль ( це пізня столиця білих хорватів – лемків ) –  з 1086 по 1141 рік осідок усуненої від  великокнязівської   влади лінії Рюриковичів — нащадків найстаршого сина Ярослава Мудрого князя Володимира. Значення слова “пересічен” має відношення і до слова “перстень”, до слова “перст” і до слова “престол”, “перс”, Персія.

На півночі в майбутніх часах на основі кельтських племен галів (бойки)  і уличів утворилось княже місто Галич. https://en.wikipedia.org/wiki/Halych

 

 

   Якийсь зв’зок існував у племен галичан з болгарами, бо в болгарів є легенда, за якою Аспарухові  болгари прийшли на Дунай з річки чи місцевості, яка по-болгарскому звалася Онглон, або Оглон (Угрон). Інтересно, що  слово «Онглон» фонетично дуже подібне до слова “England”, індійського слова «бенгал».  Співставляючи факти можна дійти висновку про спорідненість племен білих хорватів, бойків, галичан, білорусів, поляків і болгар. Фонетично слово “ультин” близьке до слова “гульден”, і до грецької столиці Афін/Ат(г)ен, грецькою мовою вимовляється “hAthens», що може вказувати на сліди племен пелазгів, попередників галів (halthen), halthshtad …

 

 

 

                                    Столиця Білих Хорватів.      

         

    B середні віки існувало місто Стільсько (Престільське?) – столиця білих хорватів. Стільське городище на Львівщині, столицю середньовічної Білої Хорватії, археологи досліджують вже 30 років і заявляють про те, що це пам’ятка VIII-X століть, яка розповідає про історичний, культурний, розвиток слов’янського населення, що мешкало у карпатському регіоні України.  https://en.wikipedia.org/wiki/White_Croats

 

 

    За припущеннями археологів, у Стільсько проживали 40-45 тисяч осіб і це була столиця країни слов’ян, яку знають, як Біла Хорватія. Також це сучасне українське передгір’я Карпат  (Чернівецька, Івано-Франківська, Тернопільська, Львівська області , частина Польщі, Словаччина, Угорщина).

   Близько 10 століття нашої ери Тиверці та Уличі, нарешті, були змушені відступити на північ сучасної України під тиском кочових племен, які прийшли зі Сходу з Волги, під іншими племінними назвами – печеніги та половці. Після відступу племена Уличів разом із племенами Тиверців утворили Червону Русь. Після міграції на північ Уличі та Половці також зберегли свою спільну назву – Червона Русь. Це могла бути Червона Русь на території сучасної Польщі. У 1225 році Галицько-Волинський літопис згадує про Червінську (Тиверці) землю, яка вважалася однією з територіальних складових Волинської землі.

У середні віки до Червоної Русі входили: Київщина, Волинь, Поділля, Брацлавщина, Холм, Белз та Галицькі землі; Львівська земля, також відома як Мала Русь або Південна Русь або Червона Рутенія.

 

 

 

   Під час археологічних досліджень біля Стільсько, у селі Дуброва (дуліби?) та Ілів, знайдені давні дохристиянські святилища, де молились багатовірці. У скелях, висічених, за даними археологів, у середині VIII століття, є залишки давніх храмів слов’ян. Скельний комплекс язичників мав жертовні ями і дослідники виявили там рештки жертвоприношень. А це ще одне свідчення про те, що місто існувало до Х століття. Коли на цю територію прийшли християни, то монахи-скитники у скелі облаштували свої келії, можливо, у них були і захоронені. У Ватиканських архівах ХIVстоліття мовиться, що між Галичем і Володимиром є місто Стольсько – осередок Галицької митрополії.

 

 

 

   Отже простежується потрійна відповідність спорідненості назв: на території Карпат, на території Криму і на території Індії. Значить ці назви місцевостей давали споріднені племена після міграційних переходів на нових територіях проживання.

   Разом ці племена складали так звані троє племен Куру – кравенців , майбутніх слов’янських племен. Це слов’янські племена за родоначальниками: Кий, Щек і Хорив, яким відповідають ведійські племена Пуру, Ану і Друх’ю. Місто Київ має район Троєщина-Вигурівщина. Якщо царю Трояну відповідає назва району Троєщина, то назві Вигурівщина відповідає назва Лігурівщина (сестра трьох братів – Либідь). Епоніму слова «либідь» можуть відповідати племена лігури, або білі хорватські (білогури) племена. Епонім лігурів є ім’я Олег, українська фамілія Оліфер, англійське ім’я Олівер (Стоун)…

  Найбільш вірогідно пов’язувати назву племен «лігури» (київська сестра Либідь, троянська сестра Клеопатра) з назвою племен «пелазги», білогури і майбутньою назвою «білі хорвати»… Пелазги раніше за ахейців (греки) освоїли Апеннінський півострів (Італійський півострів) і назвали його Еллада. За пелазгами він називався Еллада, пЕлазга…

 

 

 

                                      Використана література.

Wooley L. “The beginninos of ciwilization” – N.-Y, 1965.                                                               RV – Rigveda-Samhita. Vol.1. I.Haridvar, 1994.                                                                             AV – Atharvaveda-samhita. Vol.1. I.Haridvar, 1995.                                                                     SED – Sanskrit-English Dictionary. Delhi, 1993.                                                                           OD – The Oxford Dictionary of English Etymology. New York, 1985.            https://en.wikipedia.org/wiki/Main_Page                                                                                           https://translate.google.com.ua/?tl=fr#view=home&op=translate&sl=uk&tl=en         https://uk.wikipedia.org/wiki/Головна_сторінка                                                            Степан Наливайко ”Індійський міф. Український коментар”, Київ; – 2010.
Степан Наливайко “Українська Індоарика”,Київ: Євшан-зілля, 2007.
Сергій Наливайко “Етнічна історія Давньої України”,Київ.: Євщан-зілля.-2007.
А.Г. Кифишин “Древнее святилище Каменная Могила. Опыт дешифровки протошумерского письма 12  3 тысячелетия до н.е “, Киев 2001 р. ;
Ю. Шилов “Аратта. Шляхи аріїв”, Київ;
Ю. Шилов “Історична Аратта, чи археологічне Трипілля”, 2009 ;
Василь Кобилюх  “Праукраїна і Санскрит”, Тернопіль: Мандрівець,- 2008.                      Булашов Г. «Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях». – К.:Довіра.-2016.                                                                                                Братко-Кутинський О. «Феномен України: Наукове дослідження». – 1996 рік                           Братко-Кутинський О. «Нащадки Святої Трійці. Генеза української державної символіки». – К.: Білий птах, 1992.