Авторська класифікація племен за Геродотом і Ведами.

 

           Авторська класифікація племен за Геродотом і Ведами.

   Батько історії, Геродот у своїй книзі «Історія» записав дві легенди про походження племен скіфів, розказаних йому самими скіфами.

   Згідно першої легенди, в Геракла – сина Зевса, під час його мандрів до Північного Причорномор’я від змієногої Діви-богині (Дани) народилося троє синів – старший Агатирс, середній Гелон і молодший Скіф.                                   https://en.wikipedia.org/wiki/Augeas                                    https://en.wikipedia.org/wiki/Agathyrsi                           https://en.wikipedia.org/wiki/Tyragetae                           https://en.wikipedia.org/wiki/Gelon                                                                                             https://en.wikipedia.org/wiki/Gelonians                       https://en.wikipedia.org/wiki/Scythians

 

 

 

 

     Згідно другої легенди, у бога Зевса і доньки бога ріки Дніпро, богині Дани, народився перший цар скіфів Таргітай (Геракл).                                           https://en.wikipedia.org/wiki/Zeus                                                                               https://en.wikipedia.org/wiki/Heracles

 

    У царя Таргітая було троє синів: старший Ліпоксай, середній Арпоксай і молодший Колаксай. Від старшого сина Ліпоксая утворилось скіфське плем’я авхати. Від середнього сина Арпоксая утворилось два скіфські племені – траспії і катіяри. Від молодшого сина Колаксая утворилось плем’я паралати – царські скіфи. Всі разом вони називались сколоти, хоча елліни їх називали скіфи.   https://en.wikipedia.org/wiki/Scythians

    Отже ми бачимо, що власне під своїм ім’ям Скіф (Колаксай) виступає тільки наймолодший брат. Значить брати Ліпоксай (Агатирс) і Арпоксай (Гелон) не були епонімами  скіфських племен, а були епонімами племен, старших за скіфів: Ліпоксай – шумерів і колхів, а Арпоксай – кімерійців. Виявляється старші племена в майбутьньому нікуди не зникли, а приймали участь в життєвій діяльності, поряд зі скіфськими племенами, на пізніших етапах.

    На цій території проживали племена, які виникли в різні епохи і поклонялись різним божествам: асурські матріархальні племена старшого першого покоління божеств, асурські матріархальні племена середнього другого покоління божеств і девівські племена молодого патріархального третього поколінь божеств. Можна ототожнити групи племен на основі порівняння давньоіндійської поеми “Про царя Яяті.” з еллінськими групами племен і групами племен Карпатської Аратти, які проживали на території сучасної України і Криму.          https://en.wikipedia.org/wiki/Deva_(Hinduism)                                          https://en.wikipedia.org/wiki/Asura                            https://en.wikipedia.org/wiki/Devayani             https://en.wikipedia.org/wiki/Sharmishtha                                        https://en.wikipedia.org/wiki/Yayati

 

 

                                      Шумери і колхи. Покоління Драконів.

   

    Так найстарший син Ліпоксай (Глибоксай) був епонімом племен шумерів і колхів (солеварів, теслярів), які поклонялись божествам першого покоління Драконів. Це були племена, які “народились” на території сучасного Прикарпаття, Закарпаття і Подільської Височини (Товтри), але остаточно сформувались на території північно-причорноморської низовини (Атлантиди) і Криму (Тавр). Старші племена, які поклонялись першому поколінню божеств, вірили в три асурські божества: Урана, Гаю (Гею) і Шукру. Божество Уран (Пуруша) – Юрій(ан) був первісним мисливсько-збиралницьким божеством, яке представляло нічне Небо – Сварог (Дракон “зУран“, “шУран“, “шумЕран” – батько титанів). Його дружина божество “Гая“, “Гея” (Gaia, українська шуМарія) була божеством Землі. Третім божеством був радник Урана жрець Шукра (“зоря” Венера) – небесний Угр, Укр. Він був покровителем жрецької верстви і був причетний до виникнення примітивних ремісничих общин (колхи), з яких згодом в Аратті утворились перші племена ремісників.                                                                                    https://en.wikipedia.org/wiki/Colchis                                                                                  https://en.wikipedia.org/wiki/Sumer  https://en.wikipedia.org/wiki/Uranus_(mythology)                                            https://en.wikipedia.org/wiki/Gaia                                   https://en.wikipedia.org/wiki/Shukra                                                                                                До асурських племен першого покоління належали шумери – первісні землероби, які для обробки землі почали використовували соху і колхи (солевари, теслярі), які поклонялись ведійському божеству Такшака(р), слов’янський Тесляр – мешканці Аратти, первісні ремісники.                                     https://en.wikipedia.org/wiki/Takshaka.                                                                                            На території Закарпаття була своя Аратта: соляний кар’єр в районі сучасного селища Солотвино, де добували сіль, і кам’яний кар’єр на місці сучасного щебеневого кар’єра в селищі Королево Виноградівського району, де первісні ремісники почали виготовляти кам’яні знаряддя праці, починаючи з часів пітекантропів – 1 млн. років до н.е.                                                             Королевська археологічна стоянка                                                        https://uk.wikipedia.org/wiki/Королевська_стоянка                                                      Шумерське божество Уран на території Карпат мало своє житло – гору Сумеру, світову гору, яка є сучасною горою Магура (Самагура).                          https://uk.wikipedia.org/wiki/Маґура                                                                                       На території України протошумерська культура знайдена біля сучасного міста Мелітополь –  це Кам’яна Могила. Кам’яна Могила також виконувала роль світової Гори – гори Сумеру. Також до шумерської культури можна віднести ранньо шумерську согдійську культуру, яка існувала на місці сучасного міста Одеса (согДіса, стара назва Удріса, в сучасній Індії є штат Удіша).          https://en.wikipedia.org/wiki/Odisha                                                                                    Кам’яна Могила    https://www.radiosvoboda.org/a/29311113.html                                           Ця первісна культура з плином часу поширилась на територію Криму, де також була своя Аратта (Таврські гори, гора Сумеру – гора (м)Аюдаг?, яка також має назву гора Великої Ведмедиці) і Шумер – приморські території (території сучасного міста Судак (Сугдак), Ялта, Алушта). Пізніше ця культура розповсюдилась по всій території Близького Сходу – поселення Чатал-Гуюк і сирійський Халеб, Кавказу – гора Арарат і Шумер в Месопотамії, і на територію далекого Сходу – археологічна культура Хараппи в сучасному Пакистані і шумерська культура долини ріки Сінд.

 

   

                       Теорія Чорноморського потопу Раяна і Пітмана.

 

    В той час на місці сучасного Азовського моря існувала низовинна територія суші. Сучасне Чорне море було озером, північна межа якого закінчувалась по умовній лінії, яка простягалась від дельти ріки Дунай до південного узбережжя Криму і дальше до північно-східного узбережжя сучасного Чорного моря. Це був час реального існування Атлантиди.

   

                             

    Американські морські геологи в 90-ті роки вивчили акваторію морського дна сучасного Чорного моря. На основі різниці в даних морського дна різних глибин вони прийшли до висновку, що на місці Чорного моря колись могло бути невелике прісне озеро (Понтійське озеро), оточене долинами родючих земель. Причиною загибелі населення цієї низовинної території став потужний потоп з боку Середземного моря. У якийсь момент “гребля” була прорвана напором морської води – утворилась Боспорська протока.

   

     

     Ця ідея була висунута в 1997 році американськими морськими геологами Уільямом Раяном (William Ryan) і Уолтером Пітменом (Walter Pitman) з Колумбійського Університету (Нью-Йорк, США) у книзі “Noah’s Flood”. Близько 10-11 тис. років тому, внаслідок глобального потепління клімату і танення льодовиків, рівень Світового океану піднявся, прорвав природну дамбу на місці сучасного Босфору, що призвело до утворення Босфорської протоки, швидкого затоплення морською водою великих прибережних територій, формування Чорного моря, зменшення у розмірах і утворення сучасного Криму. Відомості про затоплення Атлантиди дійшли до нас у формі легенди про Великий (Біблійний) Потоп.                  https://en.wikipedia.org/wiki/Black_Sea_deluge_hypothesis

   

  

 Шумерсько-Кімерійська Вара. Перехід влади від Драконів до Титанів.

  

     В ті давні часи напередодні Біблійного Потопу, близько 10.5 тисяч років до нашої ери, на південному березі Криму біля сучасного мису Меганом, який розташований південніше теперішнього міста Судак, молодими кімерійськими племенами (траспії) була заснована столиця Атлантиди на невеличкому острові в 50-ти стадіях від тодішнього моря (8-9 км), яка називалась Мегаполіс (в передачі грецькою мовою). Столиця розміщувалась на узвишші, за описами Платона в його книзі про Атлантиду – Діалоги “Тімей” і “Критій”. Центр Атлантиди бог Посейдон окружив трьома водяними ровами і двома сухопутніми кільцями.                                      https://en.wikipedia.org/wiki/Timaeus_(dialogue) https://en.wikipedia.org/wiki/Critias_(dialogue)                                                                           Гайамарт – перший шумерський цар. Згідно з авестійським міфом про зороастрійське творіння , Гайамарт (син шумерського божества землі Гаї, англійською Gaia) був першою людиною за Авестою, з Pishdadian династії в Ірані. Це були шумерські племена.                                                                                               https://en.wikipedia.org/wiki/Pishdadian_dynasty                                      https://en.wikipedia.org/wiki/Keyumars                           https://en.wikipedia.org/wiki/Antaeus                                                                                               Яма (Джамшид) – четвертий кімерійський цар. Побудував Мегаполіс вже кімерійський цар Яма. В давньоіранській книзі “Авеста”, за доручанням Ахурамазди, четвертий цар міфологічної Pishdadian династії в Ірані – цар Яма (його прото-іранське ім’я було Джамшид) на ”західному березі моря” спорудив Авестійську Вару, оточену зусібіч трьома ровами – тримісто з золотим, срібним і кам’яним валами. Ця авестійська Вара і була столицею Атлантиди – Мегаполісом.  Ім’я Яма трактується, як “близнюк” (Інь і Янь, Яма і Іма) і вказує на приналежність царя Ями (авестійський “Іма”, персидський “Джам”) вже до кімерійських племен траспіїв, на відміну від першого царя Гайамарта, який ще був царем шумерських племен.                                    https://en.wikipedia.org/wiki/Jamshid                                                                        https://en.wikipedia.org/wiki/Yama                                                                                  Ця Вара (Мегаполіс), як корабель, за словами Ахурамазди, повинен був порятувати царя Яму і його жителів від майбутніх холодів. Ахура Мазда попереджає його про майбутню катастрофу: “О справедливий Іма (санскритський Яма), сину Віванґата (санскритський Вівасван)! На матеріальному світі злі зими ось-ось прийдуть, які принесуть лютий, смертельний мороз; на матеріальний світ ось-ось упадуть сніжинки густі, як на найвищих вершинах гір “. Ахура Мазда радить Імі побудувати Вару (авестанське: огородження) у вигляді багаторівневої печери, довжиною 3 милі (3 км) і шириною 3 милі. Ахура Мазда: ” Іма  заповниш Вару найпридатнішими чоловіками та жінками; по парі – тваринами, птахами та рослинами; і продовольством та водою, зібраними минулого літа”.                                      Яма створює Вару, подрібнюючи землю стопою ноги і замішуючи її у формі, як гончар робить глину. Авестійський Іма (Яма) створює вулиці та будівлі та залучає до них майже дві тисячі людей. Він створює штучне світло і, нарешті, запечатує Вару золотим кільцем.

    Приблизно 10.5 тисяч років до нашої ери відбувся Біблійний Потоп і Авестійська Вара могла служити в той час своєрідним ноєвим ковчегом.                                   https://en.wikipedia.org/wiki/Jamshid                                                                       http://atlantis-motherland.com/images/Atlantis_City.jpg

 

 

 

     В середині 2000-х років в Криму недалеко від мису Меганом (50 км) в південному напрямку від берегової лінії на морському дні методом біолокації було знайдено велику підводну споруду приблизно три кілометра в діаметрі, в будові якої на фотографіях можна було чітко роздивитись три концентричні кола. З великою долею вірогідності можна стверджувати, що це затонувша столиця Атлантиди.

 

   

                             Кімерійці: траспії і катіяри. Покоління Титанів.

   

    Середній син Арпоксай (Горбоксай) був епонімом кімерійських племен – траспіїв і катіярів, які поклонялись божествам другого покоління божеств – Титанам. Очолював всіх титанів бог часу Кронос (“Врітра”, майбутній Шіва) – він же слов’янський  гУстрабог, символом якого був серп. Його дружининою була  землеробська богиня родючості титаніда Рея – яРея, сугРея, зігріваюча богиня, Фея?(майбутнє верховне скіфське божество Табіті, українська Теп(л)аті, санскритська Тапаті (божество тепла), старогрецька Лато) – божество тепла і ярого зерна і майбутня мати Зевса.                                                          https://en.wikipedia.org/wiki/Tapati                              https://en.wikipedia.org/wiki/Cronus                            https://en.wikipedia.org/wiki/Rhea_(mythology)                                                                           Це були матріархальні племена траспіїв і катіярів. Зокрема до кімерійських племен траспіїв відносились племена трипільців, які першими вивели культурні сорти ярого зерна. Зерно порівнювалось із первісним яйцем-райцем достатку, яке представляло землеробське божество Яяті, тобто Яйцятий (Сівач).           https://en.wikipedia.org/wiki/Yayati                                                                                        Бог зерна Яяті – сівач був аналогічний титану Кроносу і символізував землеробські сезони – час сівби, час збору урожаю і ярі зернові рослини – жито, пшениця, просо і міг служити прообразом ведійського божества Шіви.    https://en.wikipedia.org/wiki/Shiva.

 

   

                                    Деваяні. Племена траспії – трипільці.   

                                                                                                                                                                     У жрецького божества першого покоління Шукри і Геї була дочка титаніда Деваяні. Українська назва Деваяні була Європа – кімерійське матріархальне траспійське божество нового способу землеробства за допомогою серпа і мотики. Згодом носії цього прогресивного способу землеробства почали розповсюджувати його по других територіях, зокрема на острів Крит, що вилилось у створення міфу про викрадення Європи биком. Слово “Європа” виникло із слова “Гая” і означає Гайев-ропа, дочка мами Гаї. Мотиви цього міфу спонукають пов’язувати місце виникнення його з назвою Подільських Товтр, кримського Тавру (захисниця Товтр Єв-ропа – Гаї-ропа (Тав-ропа), дочка мами Геї, Гаї), а мотиви бика – із старою назвою Криму Таврида (дочка Тавра – тАвропа, з чого випливає, що Тавр міг бути Шукрою).                                                             https://uk.wikipedia.org/wiki/Європа_(міфологія)                                               https://en.wikipedia.org/wiki/Europa_(consort_of_Zeus)

 

 

     Тому, що траспійські племена по маминій лінії Деваяні були нащадками божества Шукра, друге ім’я якого було Угр, то щодо них, як внуків Угра, однією із назв могла бути назва угрини, угорці, угри, укри. Наприклад трипільська археологічна культура могла бути культурою угропільців, угрів, або як привичніше буде звучати племен угорців, угорників. Тому на своїх глечиках вони малювали два вугра, які символізували енергію інь і янь (старовинні індо-арійські символи Іма і Яма).                                                                                                    https://uk.wikipedia.org/wiki/Трипільська_культура https://en.wikipedia.org/wiki/Devayani                                                      https://en.wikipedia.org/wiki/Europa_(consort_of_Zeus)                                                           На території сучасної України племена траспіїв, божеством яких була Деваяні (Європа – богиня трипільців), широко представлені  культурою  Кукутень-Трипілля.                                                               https://www.radiosvoboda.org/a/28807991.html                                                                       Асурські племена першого і другого поколінь божеств мали ще друге ім’я – “Діть’ї“ (ведійські Дайть’ї), похідне слово від яких буде українське поняття “дитя”, “дитина”. Діть’ї відносились до асурських матріархальних божеств.                           https://en.wikipedia.org/wiki/Daitya                               https://en.wikipedia.org/wiki/Asura. 

 

   

                                           Шарміштха. Племена катіяри.

   

    До молодших кімерійських племен катіярів (англійською Catiaroi) відносились молоді сарматські мисливські племена – нащадки божества Шарміштха (Сарматка). Ці племена поклонялись мисливському божеству титаніді під назвою  Шарміштха, Гарміштха (дочка божеств першого покоління царя Урана і Геї ).                    https://en.wikipedia.org/wiki/Sharmishtha                                                                                     Матріархальні племена катіярів (кімерійці) поклонялись божеству мисливців-пастухів Шар-міш(ль)–тха (царська Мис-левиця) – ведійська Шарміштха.  Діти мисливсько-воїнського асурського божества Шарміштхи належали до асурських (матріархальних) мисливсько–пастушицьких племен, але вони  ще не були сарматами. Однією із збірних назв цих кімерійських племен була назва “народи моря” – царські племена “гікси“, “гіксоси“, які близько тринадцятого століття до нашої ери (після чергового потопу) напали на територію єгипетського фараона Мернептаха в дельту ріки Ніл. До народів моря належали племена: “шардана” (сарди), “лукка” (лікійці), “акайваша” (ахейці), “таккара” (теукри), “пелешет” (пеласги), “шакалеша” (сікули) і “турша” (етруски, вони ж тіррени). Там вони заснували свою столицю – місто Аваріc (тхаВаріc, від слова Тавр). Ці племена були предками таврів і займали гірську і підгірську територію Криму.                                                                                  https://en.wikipedia.org/wiki/Hyksos                                                 https://en.wikipedia.org/wiki/Avaris                                                https://uk.wikipedia.org/wiki/Народи_моря                                                                                     В самій назві “Шарміштха” закладено загадку. Божество Шарміштха ще не було Сарматкою – тоді ще не існувало племен сарматів в сучасному розумінні. Насправді Шарміштха була божеством царських гіксів, гіксосів – племен, які в майбутньому будуть асоціюватись з таврами. В слові “Шарміштха” (Шарміш-тхаварка) закінчення “-тха” грало визначальну роль і його потрібно прив’язувати до майбутніх слів таврин – таврич (тхаврин- тхаврич), тавр (тхавр), тохар (тохавр). Фактично племена катіярів були племенами матріархального божества Шарміштхи, які в майбутні часи стануть патріархальними племенами божества Геракла. Прямим спадкоємцем Шарміштхи буде Геракл, Гармаш – Гермес (мисливець-богатир в тигровій шкурі із булавою в руці), патріархальне божество. Але ці, ще матріархальні сарматські племена катіярів в той період не займали головної ролі, а скоріше підчинялись племенам траспіїв. Цьому відповідає легенда про дванадцять подвигів Геракла, перефразовуючи яку можна сказати, що катіяри (гікси, гіксоси), були в підпорядкуванні  племен траспіїв до якогось переломного моменту.                                    https://en.wikipedia.org/wiki/Hyksos                                          https://uk.wikipedia.org/wiki/Геракл#12_подвигів_Геракла                         https://en.wikipedia.org/wiki/Taurisci

 

  

        Скіфи: сини Деваяні – Яду і Турвашу, сини Шарміштхи – Ану, Друх’ю і Пуру.

   

    Молоді племена третього скіфського покоління божеств були нащадками нового божества Зевса (Діяуса) і його дружини Гери. Вони вже належали до скіфських племен і почали поклонятись новим девівським сурським олімпійським патріархальним божествам – “Девам” (санскритське Сур’я – Сонце). Це були п’ять племен: два сина Деваяні – Яду і Турвашу і три сина Шарміштхи – Ану, Друх’ю і Пуру. Олімпійські  Деви (сури) були божествами чоловічого роду і символізували патріархат.                              (https://en.wikipedia.org/wiki/Deva_(Hinduism)                                                                           Два сина жрецького асурського божества Деваяні були олімпійськими девівськими (не асурськими) племенами.  Так старший син Деваяні називався скіф Яду (племена данави і судави – слов’янські ятвяги) і представляв осілі землеробські  племена, а молодший син Деваяні називався скіф Турвашу (племена таври, нащадки племен тав(т)ринів Подільської Височини – Товтр) – майбутніх кельтських племен тевриски, або тавричі (норики) і представляв осілі не кочові мисливсько-пастушицькі племена. На відміну від перших двох синів Деваяні, у воїнсько-мисливського божества кочових  воїнських племен Шарміштхи було три сина скіфа: Ану, Друх’ю і Пуру, які всі належали до молодих девівських уже патріархальних сарматських скіфських племен.                                                                                    https://en.wikipedia.org/wiki/Taurisci

 

 

                                                               Яду.

   

     Девівські патріархальні скіфські племена Яду (старший син Деваяні) мали назву данави (слов’янські ятвяги) і поклонялось божеству орного землеробства, ведійська назва якого була божество Баларама Санкаршана, Баладев. Сонячному божеству Баларама поклонялись нащадки трипільських землеробських племен – скіфи-орачі  (“skythians aroteroi” за Геродотом), старогрецька назва яких походить від поняття орної обробки землі за допомогою плуга і бика. Атрибутом божества Баладев був плуг і булава (палиця).                                                                                                https://en.wikipedia.org/wiki/Balarama                                          https://uk.wikipedia.org/wiki/Баларама                                                    https://en.wikipedia.org/wiki/Danava_(Hinduism)

 

    

                                                               Турвашу.

 

    Молодші нащадки Деваяні – девівські скіфські племена Турвашу (молодший син Деваяні) головним мали не кочове пастуше патріархальне божество, яке мало ведійську назву “Крішна” , або українську назву – цар Горох, старогрецьку – Геракл, слов’янську – Хорс.  Це були скіфські жрецькі племена Геракла, який “звільнився” від дванадцятирічної служби у царя трипільців “Еврісфея”,  тобто племена стали незалежними від трипільців – траспійських племен.                                                                   https://en.wikipedia.org/wiki/Krishna                     https://en.wikipedia.org/wiki/Heracles                                                                                           Старогрецькому богу осілих пастухів Гераклу (ведійський Крішна) поклонялись скіфи-землероби (“skythians georgoi” за “Історією” Геродота), признаком яких була жрецька чаша на поясі для пиття ведійської соми. Але насправді ці патріархальні жрецькі племена були не тільки землеробськими тому, що старогрецьке слово “георгой” (за Геродотом) – лише переосмислене греками місцеве слово “гау-варга”, яке означало “ті, що шанують корову-бика”. Дехто пов’язує назву сучасного острова Хортиця на Дніпрі з його старою назвою – “Острів святого Георгія” (Гауварга). У давньоперських клинописних текстах – “хаумаварга” означає “ті, що поклоняються “хаомі-сомі” (священному напою давніх іранців і індійців). Це були старі племена катіярів матріархального (асурського) божества Шарміштхи, які в часи патріархату почали поклонятись новому патріархальному (девівському) божеству – Гераклу, сину Зевса (мисливець богатир в тигровій шкурі із булавою в руці – божество Гавриш, Крішна). Згідно легенді про дванадцять подвигів Геракла, ці племена виконали накази царя племен траспіїв – Еврістея і “звільнились” від служби у нього.                                                                                Дальше потрібно більш детально розібратись в назві божества Геракл. Він мав синонімічні назви – цар Горох, староіндійський ведичний цар Куру (Куликове Поле – місце проживання його племен), старослов’янський  Хорс (йому було присвячено острів Хортиця на Дніпрі).                                    https://en.wikipedia.org/wiki/Kuru_Kingdom.                                                                               Оскільки Хорс-Хорус (Гермес) представляв ті самі племена, що й Шарміштха в часи матріархату, то його можна ототожнити з цим ведичним божеством, але вже як патріархальне божество. Назва Хорс цікава тим, що це божество мало також назву Кутигорс (Котигорошко українських казок), Тигорс (тигр) – земляна гора (можливий зв’язок цього божества з кімерійським і скіфським культом курганів). Тому племена Хорса мали назву – “тохари”, тобто “тиХорси”, “тугорси”, “тугорці”, або по другому племена “теукри“. З назвою цих племен виникає асоціація  назви звіра, мисливця – тигр. Геракл був “богатирем в тигровій шкурі” – патріархальним ковалем Ковою, який бився з Тугарин-змієм київських легенд (матріархальним змієм Геріоном племен катіярів, змієм Заххаком). Тобто теукри – це ті ж самі тохари. До цих племен належали також племена кримських таврів.                                                          https://en.wikipedia.org/wiki/Scythians                                                          https://en.wikipedia.org/wiki/Horus                                                     https://en.wikipedia.org/wiki/Teucer                                                          https://en.wikipedia.org/wiki/Zahhak                                                                                                Скіфські племена теукрів, які мешкали на південному узбережжі Чорного моря, потрібно ототожнювати з племенами, які поклонялись Гераклу. Вони спочатку займали гірську і підгірську територію Карпат, де були представлені кельтськими і тракійськими племенами теврисків, нориків (подільські таврини), галлів, в Криму – таврами, а на південному і східному узбережжі Чорного моря – фрігійцями.                   фрігійці: https://en.wikipedia.org/wiki/Phrygians             кельти:  https://en.wikipedia.org/wiki/Kelts                                                                 теукри:  https://en.wikipedia.org/wiki/King_Teucer                                                     галли:  https://uk.wikipedia.org/wiki/Галли      тевриски: https://uk.wikipedia.org/wiki/Тевриски                                                                   тевриски: https://en.wikipedia.org/wiki/Taurisci                                                       фракійці:  https://en.wikipedia.org/wiki/Thracians      таври: https://uk.wikipedia.org/wiki/Таври

 

 

             Перша Троянська війна – Титаномахія, або війна Титанів.

   

     Переломний момент настав тоді, коли молодші скіфські патріархальні племена божеств Турвашу і Яду – Гіперборейці! перестали підчинятись старшим матріархальним кімерійським племенам траспіїв і катіярів (на чолі з траспійським царем Еврістеєм – царем Евенором по Платону)  – Атлантам! Кімерійські траспії були поклонниками древнішого божества Деваяні-Європи, а кімерійські катіяри – Шарміштхи. Патріархальні наполовину жрецькі племена Геракла (гіперборейці) остаточно зміцніли і прагнули влади. Легенда про дванадцятирічну службу Геракла в слабкого царя Еврістея містить загадку. Насправді звільнення Геракла від служби в Еврістея не було таким радужним і простим. Під звільненням потрібно розуміти війну молодших патріархальних жрецьких племен Геракла (племен Турвашу) із старшими матріархальними племенами шумерів і катіярів за верховенство влади. Племена Геракла здійснювали свої дванадцять подвигів на півдненній території сучасної України, центральній і західній території сучасної України, на території Криму і Прикубання. Перша Троянська війна відбулась в районі сучасного міста Керч. Це була війна за контроль над Кримом і Керченською переправою, володіння якою давало матеріальну вигоду. Час події першої Троянської війни співпав з передоднем другого великого потопу –  приблизно 7.6 тисяч років до нашої ери. Ця війна і потоп детально описаний Платоном в його творі: Діалоги “Тімей” і Діалоги “Критій”, як війна Атлантиди і Гіпербореї. Територія Атлантиди розміщалась у північно-причорноморській низовині і на півострові Крим, а територія Гіпербореї – на південному узбережжі сучасної України і Прикубанні.  Місце стародавнього Пантікапея, сучасного міста Керч, було розташоване на геологічних пластах Ороген, що представляли собою тектонічно активні ділянки. Великий тектонічний розлом Копет-Даг проходив уздовж північного краю Керченського півострова в Криму та на півострові Тамань у Росії. Зони розриву проходили уздовж північного узбережжя Керченського півострова, а також поперечно йому в Керченській протоці та на півострові Казантип. Наукові дані показують, що землетрус, який оцінювався в 8,9 бала, стався в районі Тектонічного розлому Копет-Даг.                                                               Під час битви в районі Керченської протоки розпочався грандіозний землетрус, який призвів до цунамі і потопу з утворенням Азовського моря і черговим підйомом рівня Чорного моря. Діалоги Платона представляють точний геологічний виклад того, як формувалося Азовське море. Різноманітні острови були розташовані на широкому континентальному шельфі в північному Причорномор’ї (район дельти Дніпра), в північно-західному Причорномор’ї (районі дельти Дунаю) і північно-східному Причорномор’ї (район дельти Кубані). Хвилі від цунамі змили родючий грунт з цих островів і самих мешканців.

    

  

http://www.atlantis-today.com/                                https://en.wikipedia.org/wiki/Titanomachy                                                                                  https://en.wikipedia.org/wiki/Atlantis                                                                                      https://en.wikipedia.org/wiki/Hyperborea                                                                https://uk.wikipedia.org/wiki/Титаномахія

 

   

                                                                Каурави.

 

    Разом скіфські племена ядавів і турвашу називались племенами царя Куру – кауравами, від слова «курити» вогонь, а інша слов’янська назва їх була кравенці, або теукри. Вони відкинули асурські божества і до пантеону богів почали відносити божества в основному осілого способу життя: Індру, Сур’ю, Дев Мітру і другі божества. Згодом божество Дев Мітра    переосмислилось в ім’я Дмитро. Племена каурави називались так за іменем їхнього староіндійського першопредка Куру, або кравенці – частина майбутніх слов’янських племен.               https://en.wikipedia.org/wiki/Mithra                            https://en.wikipedia.org/wiki/Kaurava                                https://en.wikipedia.org/wiki/Surya

    Скіфські племена кравенців (ведійські каурави, слов’янські таукри – тау (бик) і угра – грізний) за батьком Гераклом (Курулик – Король, цар Горох) займали велику територію проживання, яка мала ведійську назву Курукшетра, український переклад якої був “Куликове Поле” – батьківщина слов’янських племен. Ця територія (племен Куру) знаходиться в межах сучасної України, займаючи українські Карпати, передгірські території Карпат, Подільську Височину (Товтри), правобережжя України.

 

 

      Фактично територія проживання племен різних поколінь співпадала з територією старої України.  Молоді скіфські патріархальні племена, що проживали на цій території і почали поклонятись третьому поколінню сонячних божеств, мали назву девівських сурських племен, або другу ведійську назву – “Адіть’я“. Старі матріархальні  кімерійські і шумерські племена другого і першого поколінь божеств мали назву асурських племен, або другу ведійську назву “Дайть’я“.             (https://en.wikipedia.org/wiki/Deva_(Hinduism)                                                  https://en.wikipedia.org/wiki/Asura

 

 

 

            Пандави. Спартанці. Сини Шарміштхи – Ану, Друх’ю і Пуру. 

 

    Нащадків мисливсько-воїнського скіфського божества Шарміштхи було троє: старший Ану, середній Друх’ю і молодший Пуру (царські скіфи). Ці племена за батьком Панду називались пандавами, а за матір’ю (Прітха) – партхавами (спартанцями). Так батьком пандавів був цар Панду, який був аналогом і прямим нащадком теукрів – племен, які поклонялись  божеству Гераклу.                                https://en.wikipedia.org/wiki/Pandu   

     Ці кочові воїнські племена третього девівського покоління божеств, мати яких була асурка Шарміштха (Сарматка), а батько – цар Яяті, були представлені трьома ведійськими воїнськими (кочовими) скіфськими племенами Ану, Друх’ю і Пуру. Спосіб проживання цих племен був пов’язаний, окрім землеробства, із значними переміщеннями.                                                                                                                          Ану.                                                                                                                                              Так девівські скіфські племена ватажка Ану – анави займались мореплавством, морським рибальством – це була частина племен пеласгів.                                                  https://en.wikipedia.org/wiki/Anu                                                                                                             Друх’ю.                                                                                                                                         Девівські скіфські племена ватажка Друх’ю – драухави вибрали для проживання озерні і болотисті місцевості, де переміщуватись можна було тільки на плотах, або човнах, тому вони навчились виготовляти човни, весла і плоти.            https://en.wikipedia.org/wiki/Sharmishtha                                                                          https://en.wikipedia.org/wiki/List_of_Rigvedic_tribes#List_of_clans                                              Пуру.                                                                                                                                              І на кінець наймолодшими кочовими пастушими племенами, які в майбутньому посіли чільне місце, були царські скіфи, племена ватажка Пуру – паурави (половці). Спосіб існування пауравів залежав від пасовищ і вміння переміщуватись значними степовими просторами, яке настало після приручення коня і освоєння верхової їзди на коні.                                                                                            https://en.wikipedia.org/wiki/King_Puru                                                                                       Збірна назва трьох молодих скіфських воїнських племен була не каурави, а пандави.                                                                                https://en.wikipedia.org/wiki/Pandava

    Одна частина племен, нащадків Деваяні і Турвашу, були кімерійськими племенами і мали ведійську назву – племена каурави (нащадки царя Куру), від слова «курити» вогонь.  Внаслідок цього ці племена почали називатись каурави, або кравенці (теукри) – частина майбутніх слов’янських племен. Друга частина племен, нащадків Шарміштхи, власне і була молодими скіфськими племенами, які мали другу ведійську назву пандави, або майбутні печеніги. Таким чином виходило, що пандави і каурави були двоюрідними братами, які згодом воювали в Троянській десятилітній війні.                                                             https://en.wikipedia.org/wiki/Kaurava                                                         https://en.wikipedia.org/wiki/Pandava

  

   

                                          Друга Троянська війна.

   

     Війна пандавів і кауравів – це в ширшому розумінні війна двоюрідних скіфських племен, які поклонялись різним богам. Ця війна відбувалась на південній території сучасної України недалеко від Криму. Пізніше, внаслідок міграції старогрецьких племен еллінів (ахейців) на захід і південь в сторону Апенінського півострова, місце цієї події “перенесли” на територію сучасної Боспорської протоки. Троянська війна (грец. Τρωικός πόλεμος, лат. Bellum troianum) — війна ахейців на чолі з володарем Мікен Агамемноном проти троянців; датувалася в давньогрецьких джерелах початком 12 століття до н. е і тривала впродовж десяти років. Найдавніше джерело, яке розповідає про Троянську війну, — епічні поеми «Іліада» та «Одіссея». Пізніше Вергілій у своїй «Енеїді» та інші античні письменники також описували ці події.                                                                       https://en.wikipedia.org/wiki/Trojan_War                                                            https://uk.wikipedia.org/wiki/Троянська_війна

 

https://en.wikipedia.org/wiki/Iliad                                                    https://uk.wikipedia.org/wiki/Іліада

 

  

                                          Назви божеств “бага” і “дева”.

                                             

       В Карпатській Аратті були племена, які виникли в допотопні асурські часи – Яду і Турвашу. Вони були родоначальниками шумерів, колхів і кімерійців. В цих племенах боги називались «Бага». В асурських племенах  зародилось примітивне ремісництво  обробки каменю (кам’яний вік) і примітивне землеробство з обробкою землі сохою (шумерами), а згодом і мотикою (кайло – кий) в пізніші часи неоліту (кімерійцями), яке змінило спосіб життя.

   

   

      Примітивне землеробство «народило» нові племена царя Куру – племена кравенців (кауравів, теукрів). Синонім назви племен «кравенці» було поняття «полянські племена». В цих племенах божества також називались “Бага“.                                                                                                                                         Після кравенців (кауравів) прийшов час наймолодших патріархальних девівських племен, які відкинули назву божества «Бага», “Боги” і в якості назви божеств почали використовувати слово “Деви”. На зміну назві богів – “Бага” (ведійські “Діть’я”) прийшла сурська назва божеств – “Деви” (ведійські божества “Адіть’я”). Але деякі племена, наприклад майбутні іранці (племена персів – парсів), залишили назву божеств «Бага», а слово “Деви” в цих племенах і досі має негативне значення.                                            https://en.wikipedia.org/wiki/Pars_(Sasanian_province)                                                        https://en.wikipedia.org/wiki/Daeva                                                      https://en.wikipedia.org/wiki/Deva_(Hinduism)                                                          https://en.wikipedia.org/wiki/Asura

.

.

.                                                                   

.

.

.

      Author’s classification of tribes according to Herodotus and the Vedas.

 

   The father of history, Herodotus in his book “History” wrote two legends about the origin of the Scythian tribes, told to him by the Scythians themselves. According to the first legend, Hercules – the son of Zeus, during his travels to the Northern Black Sea from the serpent Virgin Goddess (Dana) were born three sons – the elder Agathirs (Augeas), the middle Gelon (Gelon) and the younger Scythian  .                              https://en.wikipedia.org/wiki/Augeas                                     https://en.wikipedia.org/wiki/Agathyrsi                            https://en.wikipedia.org/wiki/Tyragetae                            https://en.wikipedia.org/wiki/Gelon                                                                                              https://en.wikipedia.org/wiki/Gelonians                        https://en.wikipedia.org/wiki/Scythians

 

  

 

 

    According to the second legend, the first king of the Scythians Targitaus (Hercules) was born to the god Zeus and the daughter of the god of the Dnieper river, the goddess Dana.  https://en.wikipedia.org/wiki/Zeus                                                                              https://en.wikipedia.org/wiki/Heracles

 

 

 

   King Targitai had three sons: the eldest Lipoxais, the middle Arpoxais and the youngest Kolaxais. From the eldest son of Lipoxais, a Kolaxais tribe of Augeas was formed. From the middle son of Arpoxai two Scythian tribes were formed – the Traspians and the Catiaroi. From the younger son of Kolaxais, the Paralatae tribe was formed – the Royal Scythians. Together they were called Skoloti, although the Greeks called them Scythians.  https://en.wikipedia.org/wiki/Scythians

   So we see that only the youngest brother speaks under his own name Scythian (Kolaxais). So the brothers Lipoxais (Agatirs) and Arpoxais (Gelon) were not eponyms of the Scythian tribes, but were eponyms of tribes older than the Scythians: Lipoxais – Sumerians and Kolkhs, and Arpoxais – Cimmerians. It turns out that the older tribes in the future did not disappear, but took part in life, along with the Scythian tribes, in later stages.
   This area was inhabited by tribes that originated in different eras and worshiped different deities: the Asura’s matriarchal tribes of the older first generation of deities, the Asura’s matriarchal tribes of the middle second generation of deities and the Deva’s (Hinduism) tribes of the young patriarchal third generations of deities. One can identify groups of tribes on the basis of a comparison of the ancient Indian poem “On King Yayati.” with the Hellenic groups of tribes and groups of tribes of the Carpathian Aratta, who lived in modern Ukraine and the Crimea.                                                                  https://en.wikipedia.org/wiki/Deva_(Hinduism)                                            https://en.wikipedia.org/wiki/Asura                                                          https://en.wikipedia.org/wiki/Devayani           https://en.wikipedia.org/wiki/Sharmishtha                                      https://en.wikipedia.org/wiki/Yayati

 

                  Sumerians and Colchians.

 
   Thus the eldest son Lipoxais (Gliboksay) was the eponym of the tribes of Sumerians and Colchians (salt makers, carpenters), who worshiped the deities of the first generation of dragons. These were tribes that were “born” on the territory of modern Prykarpattia, Zakarpattia (Transkarpathia) and Podilska Vysochyna – Podolian Upland (Tovtry), but were finally formed on the territory of the North Black Sea lowland (Atlantis) and Crimea (Tauri). The older tribes, who worshiped the first generation of deities, believed in three Asura’s deities: Uranus, Gaia and Shukra. The deity Uranus (Purusha) – Yuri(an) was the original hunting and gathering deity, which represented the night sky – Svarog (dragon “Zuran”, “Shuran”, “ShumEran” – the father of the Titans). His wife, the deity “Gaia”, “Gaia” (Ukrainian shuMaria) was the deity of the Earth. The third deity was the adviser of Uranus, the priest Shukra (“star” Venus) – heavenly Ugric, Ukr. He was the patron of the priestly class and was involved in the emergence of primitive artisan communities (Colchis), from which later in Aratta formed the first tribes of artisans.        https://en.wikipedia.org/wiki/Colchis                                                                                  https://en.wikipedia.org/wiki/Sumer                                                                https://en.wikipedia.org/wiki/Uranus_(mythology)                                          https://en.wikipedia.org/wiki/Gaia                                 https://en.wikipedia.org/wiki/Shukra                                                                                          The Asura’s tribes of the first generation included the Sumerians – primitive farmers who began to use plows and colchians to cultivate the land (salt makers, carpenters who worshiped the Vedic deity Takshaka(r), sanscrit Tesla(r)) – the inhabitants of Aratta, primitive artisans.                                                                                            https://en.wikipedia.org/wiki/Takshaka                                                                                            In the territory of Transcarpathia there was its own Aratta: a salt quarry near the modern village of Solotvyno, where salt was mined, and a stone quarry on the site of a modern crushed stone quarry in the village of Korolevo, Vynohradiv district, where primitive artisans began to make stone tools, labor since the time of the Pithecanthropus – 1 million years BC.                                                                   Archaeological Site of Korolevo.                                                        https://uk.wikipedia.org/wiki/Королевська_стоянка                                                                   The Sumerian deity Uranus in the Carpathians had its home – Mount Sumer, the world’s mountain, which is a modern mountain Magura (Samagura).                      https://uk.wikipedia.org/wiki/Маґура                                                                                               On the territory of Ukraine, the Proto-Sumerian culture found near the modern city of Melitopol is the Stone Tomb. The Stone Tomb also served as the world’s mountain, Mount Sumer. Also, the Sumerian culture includes the early Sumerian Sogdian culture, which existed on the site of the modern city of Odessa (sogDisa, the old name of Udris, in modern India is the state of Udisha).                                                                https://en.wikipedia.org/wiki/Odisha                                                                                  Кам’яна Могила    https://www.radiosvoboda.org/a/29311113.html                                  Over time, this primitive culture spread to the Crimea, where there was also its Aratta (Crimean Mountains, Mount Sumer – (m) Ayu-Dag Mountain?, which is also called Mount Ursa Major) and Sumer – coastal areas (modern Sudak, Yalta, Alushta). Later, this culture spread throughout the Middle East – the settlements of Çatalhöyük and Syrian Aleppo, the Caucasus – Mount Ararat and Sumer in Mesopotamia, and the Far East – the archaeological culture of Harappa in modern Pakistan and the Sumerian culture of the Sindh Valley.

  

                          Ryan and Pitman’s Black Sea Flood Theory.

    At that time, on the site of the modern Sea of Azov, there was a lowland land area. The modern Black Sea was a lake whose northern boundary ended along a conditional line that stretched from the Danube delta to the southern coast of the Crimea and further to the northeastern coast of the modern Black Sea. This was the time of the real existence of Atlantis.

  

 

  American marine geologists in the 90s studied the seabed of the modern Black Sea. Based on the difference in the data of the seabed of different depths, they concluded that in place of the Black Sea could once be a small freshwater lake (Lake Pontus), surrounded by valleys of fertile land. The cause of death of the population of this lowland area was a powerful flood from the Mediterranean Sea. At some point, the “dam” was broken by the pressure of sea water – the Bosporus Strait was formed.

  

 

  

   The idea was put forward in 1997 by American marine geologists William Ryan and Walter Pitman of Columbia University (New York, USA) in the book “Noah’s Flood”. About 10-11 thousand years ago, due to global warming and melting glaciers, the world’s oceans rose, breaking the natural dam on the site of the modern Bosphorus, which led to the formation of the Bosphorus, rapid flooding of large coastal areas, the formation of the Black Sea, reducing in size and formation of modern Crimea. Information about the flooding of Atlantis has come down to us in the form of a legend about the Great (Biblical) Flood.                                                                                https://en.wikipedia.org/wiki/Black_Sea_deluge_hypothesis

  

    

 Sumerian-Cimmerian Vara. The transfer of power from the Dragons to the Titans.

  

    In those ancient times on the eve of the Biblical Flood, about 10.5 thousand years BC, on the southern coast of Crimea near the modern Cape Megan, which is located south of the present city of Sudak, young Cimmerian tribes (Traspians) founded the capital of Atlantis on a small island in the 50s. from the then sea (8-9 km), which was called Megapolis (in Greek). The capital was located on a hill, according to Plato’s descriptions in his book on Atlantis – Dialogues “Timaeus” and “Crities”. The center of Atlantis was surrounded by the god Poseidon by three moats and two land rings.                  https://en.wikipedia.org/wiki/Timaeus_(dialogue)    https://en.wikipedia.org/wiki/Critias_(dialogue)
According to the Avestan myth of the Zoroastrian creation, Keyumars (son of the Sumerian deity of the land of Gaia) was the first man after the Avesta, from the Pishdadian dynasty in Iran. These were the Sumerian tribes.                    https://en.wikipedia.org/wiki/Pishdadian_dynasty https://en.wikipedia.org/wiki/Keyumars                                          https://en.wikipedia.org/wiki/Antaeus                                                                                              In the ancient Iranian book “Avesta”, on behalf of Ahura Mazda, the fourth king of the mythological Pishdadian dynasty in Iran – King Yama (proto-Iranian name Jamshid – biblical Adam) on the “west coast” built the Avestan Vara, surrounded on three sides by three hundred gold, silver and stone shafts. The name Yama is interpreted as a “twin” (Yin and Yang, Yama and Ima) and indicates that the king of Yama (Avestan “Ima”, Persian “Jam”) already belongs to the Cimmerian tribes of the Traspians, in contrast to the first king of Keyumars (Gaiamart), who was still king of the Sumerian tribes.        https://en.wikipedia.org/wiki/Jamshid                                                                      https://en.wikipedia.org/wiki/Yama                                                                                                    This Vara, like a ship, according to Ahura Mazda, was to save King Yama and his inhabitants from future cold. Ahura Mazda warns him of the impending catastrophe: “O righteous Imah (Sanskrit Yama), son of Vivangat (Sanskrit Vivasvan)! In the material world, evil winters are about to fall, which will bring a fierce, deadly frost; evil winters are about to come to the material world, which will make snowflakes fall thick, even ardvi on the highest peaks of the mountains”. Ahura Mazda advises Imah to build a Vara (Avestan: fence) in the form of a multi-level cave, 3 miles (3 km) long and 3 miles wide. Ahura Mazda: “Imah you will fill Vara with the most suitable men and women; in pairs – animals, birds and plants; and food and water collected last summer. You will create Vara by grinding the earth with the foot of your foot and kneading it in the form of a potter making clay”. The Avestan Imah (Yama) creates streets and buildings and attracts almost two thousand people. He creates artificial light and finally seals Vara with a gold ring.            About 10.5 thousand years BC the Biblical Flood took place and the Avestan Vara could serve as a kind of Noah’s ark at that time.                                                                   https://en.wikipedia.org/wiki/Jamshid                                                                       http://atlantis-motherland.com/images/Atlantis_City.jpg

  

                                                                                                                                                                     In the mid-2000s, a large underwater structure about three kilometers in diameter was found on the seabed near Cape Megan (50 km) in the southern direction by the seabed, and three concentric circles could be clearly seen in the photographs.

  

   

Cimmerians: Traspians and Catiaroi.

   

   The middle son Arpoxais (Gorboksay) was the eponym of the Cimmerian tribes – Traspians and Katiaroi, Who worshiped the deities of the second generation of deities – the Titans. All the Titans were led by the god of time Kronos (“Vritra”, the future Shiva) – he is a Slavic hUstrabog, whose symbol was a sickle. His wife was the agricultural goddess of fertility of the titans Rhea – yaRhea, sugRhea, warming goddess – Sanskrit Tapati (deity of warmth), Fairy?                                                                          https://en.wikipedia.org/wiki/Cronus                          https://en.wikipedia.org/wiki/Rhea_(mythology)                                                                            These were the tribes of the Traspians and Catiaroi. In particular, the Cimmerian tribes of the Traspians included the tribes of Trypillia, who were the first to breed cultivars of spring grain. The grain was compared to the original egg-paradise of abundance, which represented the agricultural deity Yayati, that is, egg-shaped (Seeder).              https://en.wikipedia.org/wiki/Yayati                                                                                                  The grain god Yayati, the seeder, was similar to the titan Kronos and symbolized the agricultural seasons, the time of sowing, the time of harvest, and the spring cereals, rye, wheat, and millet, and could be the prototype of the Vedic deity Shiva.                        https://en.wikipedia.org/wiki/Shiva.

  

  

                                                        Devayani.

   

    The priestly deity of the first generation Shukra and Gaia had a daughter, the titan Devayani. The Ukrainian name Devayani was Europe – a Cimmerian Traspians deity of a new way of farming with a sickle and a hoe. Later, the carriers of this progressive method of agriculture began to spread it to other territories, in particular to the island of Crete, which resulted in the creation of the myth of the abduction of Europe by a bull. The motives of this myth motivate to connect its place of origin with the name of Podolian Upland (Podolski Tovtry), Crimean Taurus (defender of Tovtry – Gaia-ropa (Tavropa), daughter of Gaia’s mother), and motives of a bull – with the old name of Crimea Tavrida (Taurus’s daughter – tAvropa), from which it follows that the Taurus could be Shukra).    https://uk.wikipedia.org/wiki/Європа_(міфологія)                                            https://en.wikipedia.org/wiki/Europa_(consort_of_Zeus)

  

  

   Because the Traspians tribes were descendants of the deity Shukra, whose second name was Ugr (Eel), in the line of Devayani, one of the names for them, as the grandsons of Ugr, could be Ugrin, Ugric, Ugric, Ukr. For example, the Trypillia archeological culture could be the culture of Ugropils, Ugrians, or as it will sound more familiar to the tribes of Ugorians, Ugornyky. Therefore, on their jugs they drew two eels, which symbolized the energy of yin and yang (ancient Indo-Aryan symbols of Imah and Yama).                    https://uk.wikipedia.org/wiki/Трипільська_культура        https://en.wikipedia.org/wiki/Devayani                                                  https://en.wikipedia.org/wiki/Europa_(consort_of_Zeus)                                                       On the territory of modern Ukraine, the tribes of the Traspians, whose deity was Devayani (Europe – the goddess of Trypillia), are widely represented by the culture of Kukuten-Trypillya.                                                                                                        https://www.radiosvoboda.org/a/28807991.html                                                                           The Asura’s tribes of the first and second generations of deities had a second name – Vedic Daitya, the derived word from which will be the Ukrainian concept of “child”. The Daitya belonged to the Asura’s matriarchal deities.                                                  https://en.wikipedia.org/wiki/Daitya                              https://en.wikipedia.org/wiki/Asura.

  

  

                                                Sharmishtha.

     The Cimmerian tribes of the Catiaroi included young Sarmatian hunting tribes – descendants of the deity Sharmishtha (Sarmatian). These matriarchal tribes were the ancestors of the future patriarchal tribes (Hercules): Thracians, Phrygians, Celtic tribes and (Kel)Taurus, who later moved to the Crimea and the northern Black Sea lowlands. The Sarmatian tribes worshiped the hunting deity Titanides called Sharmishtha, Garmishtha (daughter of the first generation deities of King Uranus and Gaia).  https://en.wikipedia.org/wiki/Sharmishtha                                                                                    The tribes of the Catiaroi (Cimmerians) worshiped the deity of the shepherd hunters Shar-mish (l) -tha (royal Mys-lioness) – the Vedic Sharmishtha. The children of the hunting and military Asura’s deity Sharmishtha belonged to the Asura’s (matriarchal) hunting and shepherding tribes, but they were not yet Sarmatians. One of the collective names of these Cimmerian tribes was the name “peoples of the sea” – “Hyksos”, who about the thirteenth century BC (after another flood) attacked the territory of the Egyptian pharaoh Merneptah in the Nile Delta. The peoples of the sea included the tribes: “Shardana” (Sardis), “Lucca” (Lycians), “Akaivasha” (Achaeans), “Takkara” (Teucer, Teucrians), “Peleshet” (Pelasgians), “Shakalesha” (Sicels) and “Tursha”. ”(Etruscans, they are Tyrrhenians). There they founded their capital – the city of Avaris (thaVaris, from the word Taurus). These tribes were the ancestors of the Taurus and occupied the mountainous and foothill territory of the Crimea.                                                  https://en.wikipedia.org/wiki/Avaris                                              https://uk.wikipedia.org/wiki/Народи_моря                                                                                The very name “Sharmishtha” contains a mystery. The deity Sharmishtha was not yet a Sarmatian – then there were no Sarmatian tribes in the modern sense. In fact, Sharmishtha was a deity of the Hyksos, a tribe that would be associated with the Taurus in the future. In the word “Sharmishtha” (Sharmish-thavarka), the ending “-tha” played a decisive role and should be tied to the future words taurini (thaurini), tauri (thauri), tokharians (tokhaurians). In fact, the tribes of the Catiaroi were the tribes of the matriarchal deity Sharmishtha, who in the future times of the patriarchate would become the tribes of the deity Hercules. The direct heir of Sharmishtha will be Hercules, Garmash – Hermes (a hunter-hero in tiger skin with a mace in his hand), a patriarchal deity. But these, still matriarchal tribes of the Catiaroi at that time did not play a major role, but rather obeyed the tribes of the Traspians. This corresponds to the legend of the twelve exploits of Hercules, paraphrasing which we can say that the Catiaroi (Hyksos), were subordinated to the tribes of the Traspians until a turning point.                 https://uk.wikipedia.org/wiki/Геракл#12_подвигів_Геракла

 

              

Scythians: sons of Devayani – Yadu and Turvashas, sons of Sharmishtha – Anu, Druhyus and Puru.

   The young tribes of the third generation of deities were descendants of the new deity Zeus (Dyaus) and his wife Hera. They already belonged to the Scythian tribes and began to worship the new virgin Surah Olympic patriarchal deities – “Deva” (Sanskrit Surya – the Sun). These were the five tribes: the two sons of Devayani, Yadu and Turvashas, and the three sons of Sharmishtha, Anu, Druhyus, and Puru. The Olympic Virgins (suras) were male deities and symbolized patriarchy.   (https://en.wikipedia.org/wiki/Deva_(Hinduism)                                                              The two sons of the priestly Asura’s deity Devayani were Olympic virgin (non-Asura’s) tribes. So the eldest son of Devayani was called Yadu (tribes of Danava) and represented settled agricultural tribes, and the younger son of Devayani was called Turvashas (tribes of Tauri, descendants of tribes of Taurians of Podolian Upland – Tovtry) and represented settled not nomadic hunting and shepherding tribes. Unlike the first two sons of Devayani, the warrior-hunting deity of the nomadic warrior tribes of Sharmishtha had three sons of the Scythians: Anu, Druhyu and Puru, all of whom belonged to the young virgin already patriarchal Sarmatian Scythian tribes.

 

  

http://www.atlantis-today.com/                              https://en.wikipedia.org/wiki/Titanomachy                                                                                https://en.wikipedia.org/wiki/Atlantis                                                                                    https://en.wikipedia.org/wiki/Hyperborea                                                              https://uk.wikipedia.org/wiki/Титаномахія                                                                      https://en.wikipedia.org/wiki/Eurystheus

  

 

Kaurava.

  
   Together, the tribes of the Yadavas and Turvashu were called the tribes of King Kuru – Kauravas (Teukri/Teucer), from the word “smoke” fire, and another Slavic name was Kraventsi, or Teukri. They rejected the Asura’s deities and began to include in the pantheon of gods the deities of the mostly settled way of life: Indra, Surya, Dev Mitra and other deities. Later, the deity Dev Mitra was reinterpreted in the name of Dmitry. These were the Kaurava tribes, named after their tribal ancient Indian leader, the Kuru. Kaurava, or Kravents – part of the future Slavic tribes. The Olympic Sura virgin tribes had a second Vedic name, Aditya, or Surya.                                                                                  https://en.wikipedia.org/wiki/Yadava                                                                              https://en.wikipedia.org/wiki/Mithra                            https://en.wikipedia.org/wiki/Kaurava                                https://en.wikipedia.org/wiki/Surya                                                                                            The tribes of Kravents (Vedic Kauravas, Slavic Taukri – Tau (bull) and Ugra – Sanscrit formidable) after their father Heracles (Kurulyk – King, King of Horoh/Peas) occupied a large area of residence, which had the Vedic name Kurukshetra, the Ukrainian translation of which was “Kulykove Field” – homeland of Slavic tribes. This territory (Kuru tribes) is located within modern Ukraine, occupying the Ukrainian Carpathians, the foothills of the Carpathians, Podolian Upland (Tovtry), the right bank of Ukraine.

 

  

    In fact, the territory of the tribes coincided with the territory of old Ukraine. Young Scythian patriarchal tribes living in this area began to worship the third generation of sun deities and were called the Deva’s (virgin) tribes.                                                                         https://en.wikipedia.org/wiki/Deva_(Hinduism

 

   

   

   

   

           Pandava. Spartans. Sharmishtha’s sons are Anu, Druhyu and Puru.

    

    There were three descendants of the hunting-military Scythian deity Sharmishtha: the elder Anu, the middle Druhyu, and the younger Puru (Royal Scythians). These tribes were called Pandavas after their father Pandu and Parthavas (Spartans) after their mother (Prithu). Thus the father of the Pandavas was King Pandu, who was an analogue and direct descendant of the Teukry (Teucer) – tribes who worshiped the deity Heracles.    https://en.wikipedia.org/wiki/Pandu                                                        https://en.wikipedia.org/wiki/Prithu                                                                                                    These nomadic warlike tribes of the third Deva’s (virgin) generation of deities, whose mother was the Asura’s Sharmishtha (Sarmatian) and whose father was King Yayati, were represented by the three Vedic military (nomadic) Scythian tribes of Anu, Druhyu, and Puru. The way of life of these tribes was associated, in addition to agriculture, with significant movements.                                                                                                                          Thus the virgin Scythian tribes of the leader Anu – were engaged in navigation, sea fishing – it was part of the tribes of the Pelasgians.                       https://en.wikipedia.org/wiki/Anu                                                                                                     The virgin Scythian tribes of the leader Druhyu chose to live in lakes and swamps, where they could move only on rafts or boats, so they learned to make boats, oars and rafts.                                                                                                                                                       https://en.wikipedia.org/wiki/Sharmishtha                                                                          https://en.wikipedia.org/wiki/List_of_Rigvedic_tribes#List_of_clans                                     And finally, the youngest nomadic herding tribes, which in the future took a prominent place, were the Royal Scythians, the tribes of the leader Puru – Pauravas (Pechenegs). The way of life of pauravas depended on pastures and the ability to move through large steppes, which came after the domestication of the horse and the development of horseback riding.                                                                                              https://en.wikipedia.org/wiki/King_Puru                                                                  https://en.wikipedia.org/wiki/Pauravas                                                                                                The collective name of the three young Scythian warrior tribes was not the Kaurava but the Pandava.                                                                                                                          https://en.wikipedia.org/wiki/Pandava                                                                                                 One part of the tribes, the descendants of Devayani and Turvashu, were Cimmerian tribes and had a Vedic name – the tribes of Kaurava (descendants of King Kuru), from the word “smoke” fire. As a result, these tribes became known as the Kaurava, or Kravents (Teukry/Teucer), part of the future Slavic tribes. The second part of the tribes, the descendants of Sharmishtha, were actually young Scythian tribes, which had a second Vedic name, the Pandava, or future Pechenegs. Thus, it turned out that the Pandava and Kaurava were cousins ​​who later fought in the Trojan Decade of War.                                https://en.wikipedia.org/wiki/Kaurava

    

 

 

                                                     Second Trojan War.

   

   The war of the Pandava and Kaurava is, in a broader sense, a war of cousins ​​who worshiped different gods. This war took place in the southern part of modern Ukraine near the Crimea. Later, due to the migration of the ancient Greek tribes of the Greeks (Achaeans) to the west and south towards the Apennine Peninsula, the place of this event Achaeans was “moved” to the territory of the modern Bosporus Strait.
The Trojan War (Greek: Τρωικός πόλεμος, Latin: Bellum troianum) was the Achaean war led by Mycenae Agamemnon against the Trojans; dated in ancient Greek sources in the early 12th century BC and lasted for ten years. The oldest source that tells about the Trojan War – the epic poems “Iliad” and “Odyssey”. Later, Virgil in his Aeneid and other ancient writers also described these events.                                                              https://en.wikipedia.org/wiki/Trojan_War                                                          https://uk.wikipedia.org/wiki/Троянська_війна

      

   

https://en.wikipedia.org/wiki/Iliad                                                  https://uk.wikipedia.org/wiki/Іліада

   

 

 

                    The names of the deities “Baga” and “Deva”.

 

  In the Carpathian Aratta there were tribes that arose in pre-Flood Asura’s times – Yadu and Turvashu. They were the ancestors of the Sumerians, Kolkhs and Cimmerians. In these tribes the gods were called “Baga”. In the Assyrian tribes, primitive handicrafts of stone processing (Stone Age) and primitive agriculture with the cultivation of land with a plow (Sumerian), and later with a hoe (kiy) in later Neolithic (Cimmerian) times, which changed the way of life.

 

   

Primitive agriculture “gave birth” to the new tribes of King Kuru – the tribes of Kravents (Kaurava, Teukry/Teucer). Synonymous with the name of the tribes “Kravents” was the concept of “Polyany tribes”. In these tribes the deities were also called “Baga”.
After the Kravens (Kauravas) came the time of the youngest patriarchal Deva’s (virgin) tribes, who rejected the name of the deity “Baga”, “Gods” and began to use the word “Deva” as the name of the deities. The name of the gods – “Baga” (Vedic “Daitya”) was replaced by the Surah name of the deities – “Virgo” (Vedic deities “Aditya”). But some tribes, such as the future Iranians (Parsis tribes), saved the name of the deities “Baga”, and the word “Deva” in these tribes still has a negative meaning.                                        https://en.wikipedia.org/wiki/Parsis                                                                                https://en.wikipedia.org/wiki/Pars_(Sasanian_province)                                                        https://en.wikipedia.org/wiki/Daeva                                                    https://en.wikipedia.org/wiki/Deva_(Hinduism)                                                        https://en.wikipedia.org/wiki/Asura

   

.                .                       .

 

.

.

.

 

  Атлантида перебувала на місці сучасного Криму?  Автор статті : Сергій Літусь.

Джерело: http://spadok.org.ua/tavriya/atlantyda-perebuvala-na-mistsi-suchasnogo-krymu
© СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

.

Праобразом легенди про Атлантиду могло послужити катастрофічне підняття рівня Чорного моря приблизно 10-15 тисяч років тому, внаслідок глобального потепління клімату на Землі. …

Сучасні дані, отримані при бурінні свердловин у Гренландії та на американській антарктичній станції Берд, переконують, що приблизно 10-15 тисяч років тому відзначалося глобальне потепління клімату Землі на п’ять градусів, що спричинило відступ льодовиків у Скандинавії та Північній Європі.

Американські вчені вважають, що раніше на місці Чорного моря було невелике прісне озеро (Понтійське озеро або Скіфське море), яке оточувало долину родючої землі. Причиною загибелі поселення у цій долині став потужний потоп з боку Середземного моря .

Ця ідея була висунута майже 10 років тому американськими морськими геологами Уільямом Раяном (William Ryan) і Уолтером Пітменом (Walter Pitman) з Колумбійського Університету (Нью-Йорк, США) у книзі “Noah’s Flood”, опублікованій у 1997 році. Їхній висновок ґрунтувався на вивченні сейсмічних розламів й осадових порід у районі Чорного моря. Учені вважають, що в останній Льодовиковий період процес замерзання води привів до того, що рівень моря понизився спочатку приблизно на 150 метрів. Потім, 12 тис. років тому льодовик став відступати, і рівень світового океану почав підвищуватися. Долина Чорного моря була відрізана від світового океану (відповідно і від Середземного моря) природною “греблею” на місці Босфорської протоки. У якийсь момент ця “гребля” була прорвана напором морської води. Учені вважають, що процес був дуже швидким: вода могла прибувати зі швидкістю 1,5 кілометрів в день. Візуально, в районі прорваної греблі, це могло походити на 10 000 Ніагарських водоспадів. У наш час рівень Чорного моря залишається нижчим за рівень світового океану.

Рівень Чорного моря знаходиться на 120 м нижче рівня світового океану і на 70 м нижче рівня Середземного моря. Якщо об’єднати міф про Атлантиду та легенду про Великий Потоп, як згадку про одну й ту ж саму катастрофу, що відбулася в порівняно недалекому минулому, коли людство вже вміло будувати кораблі достатньо великих розмірів, то існує цілком конкретна географічна прив’язка – після затоплення біблійний Ной зі своєю сім’єю та тваринами зупинився на горі Арарат. Гора Арарат є однією з найвищих вершин гірського масиву Понтійських гір, які знаходяться в Турції на протилежному від Криму березі Чорного моря. Тобто, зупинка й облаштування біженців із затопленої Атлантиди на території сьогоднішньої Турції є цілком можливою, якщо Атлантида розташовувалась у Криму, і здається нереальною при розташуванні її в більш віддаленому місці, наприклад, в Атлантичному океані).

Якщо проаналізувати відомі нам історичні факти та об’єднати їх в логічний ланцюг, то виявляється, що найбільш вірогідним є припущення, що Атлантида була реальною державою, причому знаходилась вона на території сучасної України, а саме – у Криму.

Гіпотеза перебування Атлантиди на території України ґрунтується на логічному співставленні наявних історичних, літературних та лінгвістичних відомостей. Аналізуючи їх, найбільш вірогідною видається гіпотеза, основні положення якої можна викласти таким чином.

1. Атлантида перебувала на місці сучасного Криму. Форма описуваного в древніх джерелах острова Атлантида була прямокутною, або ромбоподібною, як і форма сучасного півострова Крим.

2. Атлантида була оточена прісноводним озером великих розмірів, що Платон називав Атлантичним морем. Це озеро поповнювалось водою через чисельні великі ріки – сучасні Дніпро, Дунай, Дон, Дністер.

3. Близько 10-11 тис. років тому внаслідок глобального потепління клімату і танення льодовиків рівень Світового океану піднявся, прорвав природну дамбу на місці сучасного Босфору, що призвело до утворення Босфорської протоки, швидкого затоплення морською водою великих прибережних територій, формування Чорного моря, зменшення у розмірах і утворення сучасного Криму. Відомості про затоплення Атлантиди дійшли до нас у формі легенди про Великий Потоп.

4. Швидке затоплення усіх великих прибережних міст Атлантиди, призвело до того, що люди покинули Атлантиду і розселилися в різних місцях: а) основна маса населення – на найближчій території (сучасної України), утворивши поселення Трипільської культури; б) менша частина населення – на віддалених територіях (Єгипту, Месопотамії, Індії, Криті), заснувавши загальновідомі давні цивілізації та культури.

5. Переселення жителів Атлантиди на інші землі сприяло поширенню на нові території навичок землеробства, тваринництва, виготовлення глиняного посуду, примітивної металургії, письменності, державного управління.

6. Нащадки Атлантиди зберегли деякі спільні риси з Батьківщиною: політеїчну релігію, культуру, символи, побудову мови, захоронення у вигляді курганів і пірамід. Їх можна виявити у наступних основних культурах, що існували пізніше на території сучасної України (у хронологічному порядку – Трипільська культура, скіфи, сармати, Київська Русь, Запорізька Січ). Тризуб, як характерний символ Атлантиди, у якості державного символу зберігся і використовувався тільки державними утвореннями на території України.

7. Сформована після загибелі Атлантиди Трипільська культура була однією з найрозвиненіших давніх цивілізацій у світі. Поширення передових на той час технологій та Трипільської культури на території Європи та Азії продовжувалось протягом багатьох тисяч років після загибелі Атлантиди.

Одним із символів Атлантиди був Тизизуб .

Пізніше, після загибелі Атлантиди, наступні державні утворення на території сучасної України також використовували цей символ. За доби Трипільської культури ми бачимо його у вигляді рельєфних наліпив та в зображеннях трипалого божества на керамічних горщиках. Тризуб зустрічається також на брилах українського археологічного заповідника „Кам’яна Могила”. Наукова експедиція, яку очолював кримсько-татарський вчений Осман Акчокракли, влітку 1925 року знайшла в Криму більш ніж 400 знаків-тризубів (татарською – тамги). Сьогодні золотий перевернутий тризуб (тамга) на блакитному тлі є національним символом кримських татар. З X-го сторіччя н.е. тризуб відомий як великокнязівський знак Київської Русі. Він був геральдичним знаком київських князів династії Рюриковичів. Зображення тризуба. зустрічається на матеріалі (цеглі, плитці, кам’яних блоках), який використовували для будівництва та оздоблення Десятинної церкви в Києві, Успенського собору у Володимирі-Волинському, а також на мурах багатьох церков, замків, палаців, на посуді, зброї, перснях, медальйонах, печатках, рукописах. Сьогодні золотий тризуб є офіційним Державним гербом України.

Тепер подивимося, що пише Платон про розміри та форму острова Атлантиди. “… Держава ваша [Афіни] поклала межу зухвалості незліченних військових сил, що відправлялися на завоювання всієї Європи й Азії, а шлях тримали від Атлантичного моря. Через море це в ті часи можливо було переправитися, тому що ще існував острів, що лежав перед цією протокою… На цьому острові, що йменувався Атлантидою, виникло дивне за величиною й могутністю царство, чия влада простиралася на весь острів, на багато інших островів і на частину материка, більше того, по цей бік протоки вони володіли Лівією аж до Єгипту і Європою аж до Тирренії. … Це колись був острів, що перевищував величиною Лівію й Азію, нині ж він провалився внаслідок землетрусів і перетворився в непрохідний мул, що загороджує шлях мореплавцям …” (у давнину «Азією» називалася лише частина географічної Азії – сучасний Близький Схід, а «Лівією» – невелика частина Північної Африки). Крім Платона, ще Геродот, а потім і Плутарх писали, що Атлантику в певному місці було важко переплисти, тому що вона повна рідкого бруду: “море грузле, немов болотна драговина”.

От як описує Платон характерні ознаки острова. “… увесь цей край лежав дуже високо й круто обривався до моря, але вся рівнина, що оточувала місто й сама оточена горами, які тяглися до самого моря, являла собою рівну гладь; у довжину вона мала три тисячі стадіїв, а в напрямку від моря до середини – дві тисячі. Вся ця частина острова була обернена до південного вітру, а з півночі закрита горами. Ці гори вихваляються переказом за те, що вони за величчю й красою перевершували усі нинішні… Вона [рівнина] являла собою довгастий чотирикутник, по більшій частині прямолінійний, а там, де його форма порушувалась, її виправили, обкопавши з усіх боків каналом”.

Рівнина розміром 2000 на 3000 стадій – це приблизно 370? 550 кілометрів. Якщо припустити, що Атлантида розташовувалась на території сучасного Криму і порівняти ці дані з сьогоднішніми розмірами півострова (близько 180? 230 кілометрів), то можна прийти до висновку, що розмір півострова з тих пір зменшився майже наполовину.

“Після великих повеней залишився, — пише Платон, — як буває з малими островами, лише кістяк виснаженого недугою тіла, коли ґрунт і вся м’яка й гладка земля виявилася змитою й тільки один остів ще перед нами. Але в часи атлантів ще не ушкоджений край мав і високі гори, і рівнини, і рясні ліси в горах”. У цьому місці Платон прямо вказує, що частина острова, на якому була розташована Атлантида, збереглась. Палеогеографія також дає нам свідчення, що підтверджують цю розповідь. У ті давні часи на берегах Чорного моря дійсно росли “рясні ліси” і ґрунти були родючими.

В Атлантиді “… був і храм, присвячений одному Посейдону, що мав стадію у довжину, три плетра завширшки й відповідну цьому висоту”. Це значить, що в довжину храм мав 190 м, а завширшки 90 м. Пропорція 2:1 досить звичайна для грецьких храмів.

Далі Платон пише, що острів атлантів був багатим на метали. Відповідно до Платона, атланти знали орихалк, золото, олово, срібло, мідь, свинець і залізо. Не дуже зрозуміло, що за метал ховається за назвою орихалк (орихалк дослівно означає “метал з гір”). Швидше за все, це сплав міді з іншим металом, зокрема, з цинком (пізніше римляни називали цинк orichalcum або aurichalcum).

З сучасних геодезичних довідників відомо, що поклади цих металів відсутні в акваторії Атлантичного океану. Проте такі копалини є характерними для Криму. За українськими довідниками у Криму з корисних копалин перше місце займають залізні руди, які видобувають переважно на Керченському півострові. Вони становлять 9 промислових родовищ, де, у зв’язку з невеликою глибиною залягання, їх добувають відкритим способом. У гірському Криму розвідані поклади свинцю, цинку, міді, ртуті, заліза, марганцю, алюмінію.

У давньогрецькому джерелі “Критій” про війну між Атлантидою та пра-афінянами говориться, що “…дев’ять тисяч років тому була війна між тими народами, які жили по ту сторону Гераклових стовпів, і всіма тими, хто жив по цю сторону…, на чолі останніх вела війну наша держава…”. Ці відомості свідчать про те, що дві ворогуючі держави територіально знаходились порівняно недалеко одна від одної.

З розповіді Критія дізнаємося також, що Атланти намірилися одним ударом захопити в рабство всі країни й землі по цю сторону протоки. Афіни очолили союз еллінів, але через зраду місто виявилося наданим самому собі. І все-таки завойовники були відкинуті. За велінням Зевса атланти були затоплені океаном (Платон назвав океан «Атлантичним») за надмірну гордість. Атлантида ж зникла, поринувши в безодню. Після цього море стало несудохідним і недоступним через обміління, викликаного величезною кількістю мулу, що залишив після себе осілий острів.

Якщо згадати, що у слов’ян існували Білбог (Білий бог) – бог добра, удачі, щастя, та Чорнобог (Чорний бог) – бог смерті, руйнування, цілком вірогідним виглядає припущення, що море, яке зруйнувало високорозвинену цивілізацію Атлантів, було пізніше назване на честь Чорнобога Чорним, а назва Атлантичного закріпилось за Західним океаном (Атлантичний океан ще зовсім нещодавно, аж до середньовічної епохи Відродження називався Західним).

Деякі античні письменники (Феокріт, Сенека, Лукіан) називали це море Скіфським. З IX століття в «Повісті временних літ», в арабських (Аль Масуді) та західних (Гельмольд) джерелах Чорне море називали Руським. У Київському літопису — Понтійським (або Понетським) морем. З часом прищепилася у різних народів сучасна назва «Чорне море» (тур. Karadeniz). Вікіпедія.

Складені через кілька тисяч років після загибелі Атлантиди головні давньогрецькі епоси «Іліада» та «Одіссея» свідчать про непереборну тягу наступних поколінь давніх греків досліджувати землі саме Причорномор’я, і усі їх походи, про які були складені легенди, були спрямовані в акваторію Чорного моря, а не в інші землі … » (автор: Сармат1 «Атлантида – прабатьківщина України?»)

Гіпотеза перебування Атлантиди на території України, а саме – у Криму може бути підтверджена десятьома наявними причинами, на які вказав дослідник-геолог Володимир Масляков. Він тривалий час працював в археологічних експедиціях вивчаючи геологію та історію Криму.

1. Геологічна

Дата існування Атлантиди, по Платону, « дев’ять тисяч років назад». С тих пір, як егіпецкій жрець назвав ту дату, промайнуло ще більше двох с половиною тисяч років. І того-майже 11 600 років пройшло часу існування Атлантиди. По геологічним даним, 11 600 років тому назад Чорноморська впадина вже уявляла собою ізольований басейн с прісноводним озером. Геологія підтверджує можливість проживання людей вказаний період на затопленій місцевості.

2. Географічна

Атлантида. Платон: “… увесь цей край лежав дуже високо й круто обривався до моря, але вся рівнина, що оточувала місто й сама оточена горами, які тяглися до самого моря, являла собою рівну гладь; у довжину вона мала три тисячі стадіїв, а в напрямку від моря до середини – дві тисячі. Вся ця частина острова була обернена до південного вітру, а з півночі закрита горами. Вона [рівнина] являла собою довгастий чотирикутник, по більшій частині прямолінійний, а там, де його форма порушувалась, її виправили, обкопавши з усіх боків каналом”. Таким чином, уся рівнина має довжину 540 км, та ширину 360 км. Глибина каналу в 32м при ширині 190м настільки грандіозна, що досить сумнівно, щоби ця споруда була штучна. Швидше над усе, річище існуючих, та обмілілих річок були вичищені і підтримувались в стані, підхожому для судноплавства і сплаву ліса. Таким створінням природи було русло Дніпра. Ріка несподівано повертала під прямим кутом, …, формуючи великий Г- подібний оберт на південь біля сучасної Одеси. Розмір рівнини – від гирло Дунаю до дельти Дона рівно 540 км…..по периметру чотирикутника дійсно, як і мовлено, були гори – Донецький кряж, Кримська яйла та румунські південні Карпати

3. Річкова

Відповідно Платону в землях Атлантиди прямі канали шириною 30м (100футів) протікали паралельно друг другові на відстані 18-20 км (100 стадіїв). Вода стікала з гір і нею сплавляли ліс та плоди. Подивимося на річкову сітку західного узбережжя Криму, особливо на північ Севастополя. Три практично паралельні давні русла йдуть на відстані 18-20 км друг від друга. Назви цих річок – Кача, Бельбек та Чорна. Ці річки піднімаються до самого серця Кримських гір. Давні річки, протікали ще північніше, не єднались с горами, ну також текли паралельно друг другові і на такій же (100 стадіїв), відстані. Це Донузлав, котрий був не соляним озером , а річкою, та Каланчак, стікаючий з Херсонськоіі області, і ще одне давне русло, без назви.

4. Кліматична

Атлантида. «Врожаї збирали два рази на рік, в взимку отримували зрошення від Зевса, а в літку відводили з каналів джерельну воду» Крим. Два врожаї у рік отримують в субтропічній зоні Південного берега Криму. Північний і східний Крим в літку потребує воду, тому через всі ці місцини прокладені сотні кілометрів іригаційних систем Північнокримського каналу.

5. Зоологічна

Атлантида. У текстах Платона тільки три виду «атлантичних» тварин – бики, коні і слони. « Адже слонів на острові було дуже багато, і бо корму вистачало..і для цієї тварини». . Крим. Скелети слонів – досить буденна знахідка на берегах чорноморських лиманів. На думку більшості дослідників, коні були вперше одомашнені в Причорноморських степах. А само слово «Таврида» значить «країна биків». На американському континенті та островах Атлантичного океанна слонів ніколи не було, а коней побачили тільки с появою іспанських конкістадорів.

6. Металургійна

Атлантида. Платон пише, що острів атлантів був багатим на метали. Відповідно до Платона, атланти знали орихалк, золото, олово, срібло, мідь, свинець і залізо. Крим. Керч і землі коло неї для давніх мешканців були неймовірним скарбом. Це майже чи не єдине в світі місце находження заліза (орихалка, золота, олова, срібла, міді, свинцю), лежачого відкрито на поверхні.

7. Магнітна

Атлантида. Столиця Атлантиди знаходилась на «колоподібному острівці» і була обкладена грандіозною залізорудною стіною діаметром в багато кілометрів. Там, де е залізорудна руда у такій множині, там повинні бути й магнітні аномалії. Для того, щоб в кінець знайти Атлантиду, необхідно знайти цей колоподібний острів. Платон вказує: «Приблизно в п’ятдесяти стадіях від моря стояла гора, зі всіх сторін невисока». На острові було джерело с теплою водою. Крим. Впроваджуючи зйомку магнітних полів Чорного моря, геологи виділили могутню магнітну аномалію – згаслий вулкан недалеко від Судака. Цей вулкан має специфічну форму, яка показує на карті магнітних полів ідеально правильні концентричні кола. Найближча точка на березі – гора Меганом на мисі Меганом. Відстань між горою і підводним вулканом -18 км, що дорівнює 100 стадіям. Якщо стояти коло моря, то і до гори буде 50 стадіїв, і до центра острова – 50 стадіїв. Знаходження теплого джерела теж легко пояснити – Крим щедрий на термальні води, а тут ще і згаслий вулкан.

8. Топонімічна

Атлантида. У текстах Платона столиця названа «Мегаполіс» – с давнє грецького «мега» – великий, «поліс» – місто. Крим. Залишилось перевести топонім «Меганом». Слово «ном» перекладається як «район», «область». То маємо що Меганом – велика, чи скоріш, столична область. Тому, саме в районі поміж Меганомом та Судаком, на думку більшості послідовників, треба шукати столицю Атлантиди, в якій повинен бути і «храм с золотими статуями», і стели с письменами.

9. Сейсмічна

Атлантида. Як пропала Атлантида? У того ж Платона: « Коли настав час для небачених землетрусів та повеней, за одну страшну добу уся воїнська сила була зжер та розвернутою землею. Атлантида ж зникла, поринувши в безодню. Після цього море стало несудохідним і недоступним через обміління, викликаного величезною кількістю мулу, що залишив після себе осілий острів.» Крим. Південне узбережне Криму – сейсмічна зона. Кримські гори були порвані в доль сучасного моря та спустились на велику глибину. Сейсмологи звуть це пологим кидком чи тектонічним сковзанням. Цей процес продовжується і по сьогоднішній день – Кримські гори піднімаються с великою швидкістю ( до 4 см на рік), а той масив, що залишився під водою, продовжує сповзати до низу по континентальному уклону. Це приводить к невеликим землетрусам. Внаслідок серій потужних землетрусів в давнину тектонічний зсув занурив під воду велетенську місцевість в сотні кубічних кілометрів. Сколота частина гір с сунулась під воду, а насувні хвилі в десятки метрів заввишки зруйнували лінію узбережжя далеко від епіцентру катастрофи.

10. Архітектурна

Атлантида. Платон детально описав велетенські будівлі Атлантов. На місцевості Криму повинні залишитися сліди давнього будівництва. Крим. Таких залишків в Криму в вдосталь. Це і велетенські камінні блоки, розташовані в основі чисельних будівель у тому ж числі в Херсонесі Таврійському. Нарізати з каменя такі великі блоки досить важко і в наші дні, користуючись сучасною технікою. Де знаходили такий цінний будівельний матеріал? То печерні міста Криму – пропорційність та гладка поверхня камер наводить на думку о машинізованому виробництві.

Продовбати такі камери примітивним знаряддям практично неможливо, і неціле образно – на таке будівництво піде усе життя не одного покоління. Логічніше припустити, що жителі Криму користувались давніми спорудами, створеними більш розвинутими цивілізаціями. Крім того, в більшості печерних міст знайдені сліди машинної обробки – дисковою пилою, котрою нарізали каміння, а також і сліди буріння скал.

«В давнину на місті Чорного моря було неглибоке озеро, – сказав Роберт Баллард в час дослідження узбережжя півострова. Після завершення чергового льодовикового періоду води океану хлинули в це озеро. Тому солоність Чорного моря не перевищує 18 проміле. Недавно у узбережжя Турціі і Криму знайдені печерні міста, вік котрих – більш 7-ми тисяч років. Я переконаний, що саме у Чорному морі слід шукати сліди прадавніх цивілізацій та залишки Ноевого ковчега».

Найновіші дослідження довели: перша в Європі «людина розумна» мешкала на території сучасної України і саме звідси розселилася по всьому континенту. Перші рештки гомо сапієнс у печерах Кримських гір (Буран-Каї, що знаходиться в гряді від Сімферополя до Ялти) знайшов кандидат історичних наук, співробітник Інституту археології НАН України Олександр Яневич. Вражає «вік» первісних «європейців» – близько 32 тисячі років. Окремі вчені, свідчить Бі-Бі-Сі, вважають, що це дає підстави стверджувати: розселення людини Європейською рівниною почалося не з Південної Азії, через Балкани, а зі Східно-Європйської рівнини (друга за величиною низовина земної кулі, простягається від Карпат до Уралу і від Кавказу до Скандинавії).

Геологи відкрили згаслий вулкан недалеко від Судака. Тепер можливо пояснити як були с формовані Кримські гори і чому вони мають концентричну будову.

Кримські гори – тягнуться з заходу на схід на 180 км від мису Айя в околицях Балаклави на заході до Феодосії на сході. У рельєфі чітко виділяються три майже паралельні пасма з крутими південними і пологими півн. схилами : Головне з висотами 1200 – 1500 м., Внутрішнє з висотами до 550 – 750 м. (найвища вершина – г. Агармиш, 750м.) і Зовнішнє з висотами 250 – 350 м.. Головне пасмо – найвище в Кримських горах. Воно представляє собою ланцюг пласких безлісих масивів, які називають яйлами. На Бабуган-яйлі знаходиться найвища точка Кримських гір – гора Роман-Кош (1545 м.). Прибережні схили Головного пасма закінчуються Південним берегом Криму. (Матеріал з Викіпедіі).

« … В Атлантиді “… був і храм, присвячений одному Посейдону, що мав стадію у довжину, три плетра завширшки й відповідну цьому висоту”. Це значить, що в довжину храм мав 190 м, а завширшки 90 м. Пропорція 2:1 досить звичайна для грецьких храмів. У багатьох мовах й у багатьох народів знак тризуба позначає гори. Тризуб символічно зображує три гірські вершини, що піднімаються над морем. Ці три гірські вершини із центральною, найвищою, повинні були видні здалеку. Коли корабель наближався до Атлантиди, то через обрій, якби з води, з’являвся цей тризуб гірських вершин. Не виключено, що у вигляді верхівки виділялась і центральна будівля. головного міста столиці Атлантиди … » (Сармат1 «Атлантида – прабатьківщина України?»)

Старовинна карта Криму

Демірджі-яйла – масив гір, що належить к головній гряді Кримських гір. Знаходиться на півдні від Субаткан-яли (Долгоруковской яйлы). На відміну від других кримських ял, Демірджі зложена не тільки з вапняку, а і з чисельними краплями гальки та валунами твердих порід, зчепленим вапняковим «цементом». (Матеріал з Викіпедіі).

Самі пособі великі валуни та гальки не можуть природним шляхом так єднатись, та ще і скріпитись вапняковим «цементом». Долина привидів – місцевість в Криму, скупчення скал химерних форм на заході та півдні гряди Демірджі (недалеко від Алушти). Великій кам’яний хаос – 4 мільйона куб.м.. Це древні валуни та гальки, вік яких 800 мільйонів – 1.1 мільярда років. Форми скал нагадують фігури людей. Один із стовпів – Велетнів – уявляє собою кам’яну громаду діаметром в 5м., висотою в 25м.. По сторонам знаходяться стовпи та колони менших розмірів, та висотою до 10 – 20м.. Подібних кам’яних «привидів» у долині більше сотні. (Матеріал з Викіпедіі).

Таке велике скупчення валунів та гальки в одній місцині, які ще практично всі за формою нагадують людей, таких розмірів камінців нетипових для цієї місцевості, неможливо без участі людини.

Субатка?н-яйла?, (Долгоруковська яйла) – масив гір, що належить к головній гряді Кримських гір. Зложений з вапнякових мармурів. (Матеріал з Викіпедіі). Це не є типовим для той місцини Криму і знаходження мармуру саме там, становить велику загадку для вчених.

Проаналізувавши відомі нам факти, найбільш вірогідним розміщенням храму присвяченому одному Посейдону є вище наведені місцини Кримських гір.

Платон «Критій»: «…від моря і до середини острова простягалась рівнина, …, у середині цієї рівнини, приблизно в п’ятдесяти стадіях від моря, стояла гора, скрізь невисока. На той горі жив один із мужів, с самого початку створеного там на світ землею, по імені Евенор (можливо це біблійний Ной), і з ним жінка Левкиппа; їх єдина донька звалась Клейто. Коли дівчинка дозріла до заміжнього віку,…, Посейдон,…, зближується з нею; ту гору, на якій вона мешкала, він кріпить, по колу окремо від острова огородивши водними і земляними кільцями (земляних було два, а водних – три) все більшого діаметра, окресливши як циркулем із середини острова та на рівній відстані друг від друга.»

Головні порти та гавані штучного внутрішнього моря знаходились у районі Бахчисараю та Херсонеса Таврійського або Скіфського (Севастополя). Для виходу у море та підняття кораблів на більш високій рівень внутрішнього моря служили чисельні дамби. « Каміння білого, чорного і красного кольору вони добували у надрах серединного острову і в надрах зовнішніх і внутрішніх земляних кілець, а в каменоломнях, де с двох сторін залишались заглиблення, перекритих тім же камінням, вони влаштовували стоянки для кораблів». («Критій»).

Якщо уважно роздивитись фотографії внутрішніх кримських гір та скель, то можна добре побачити на їх підніжжі сліди дії «тихої» води. Річкова течія, «бистра» вода, розмила б береги та не лишила би таких гладеньких, округлених та омитих водою слідів. Підніжжя гір та скель омиті рівномірно зо всіх сторін, незважаючи на те була там колись річка чи ні. Це може пояснити тільки висока вода внутрішнього моря. По слідам дії води легко визначити колишній дуже високій рівень штучного моря. Для утворення внутрішнього моря необхідно було тільки перекрити русло річок чисельними дамбами.

Від Ялти до Меганома на горах розміщені великі образи дітей Посейдона. Від мису Фіолент поблизу Севастополя до мису Іллі біля Феодосії більш далекі родичі. Зображення можна побачити на скалах через супутникову мапу. Особливо добре видно обличчя на мисі Фіолент в околицях Балаклави ( приблизні розміри, десь від 15 до30 м.).

Майже всі Кримські гори плоскі та гладенькі. Замість вершин гори мають дуже рівні плато і здається, що поверхня була вирівняна механічним чином «під лінійку». Міста розміщувались саме на плато і єднались між собою чисельними містками.

Стіни гір використовувались для зображення скульптур, картин, фотографій. Всі гори розмальовані як великими (що добре видно з пташиної висоти) так і малими зображеннями, які з’являються при зміні освітлювання чи відстані до нього, а також кута зору (деякі зображення видно тільки з верху). Знищенні часом або людьми зображення проявляються слабкими образами прямо з гірських стін. Фотографії або малюнки закріпляли на стіні розплавленими металами і збережені в гірський породі їх краплинки при зміні освітлення являють давні образи. Ці образи можна спостерігати по усьому Криму.

Печерні міста були колись портовими приміщеннями, причалами та промисловими місцинами.

Скульптурні зображення мають велетенські розміри (з відбитими носами та підборіддями) і розгледіти їх можливо тільки здалека чи с повітря. Величезним попитом для рельєфних зображень користувались кутові місцини, бо їх видно практично зі всюди (з боків, зверху та знизу).

Відповідно до наведених фактів, а також джерел Платона «Тімей» та «Критій», можна сміливо заявити – Атлантида знайдена! 

Сліди атлантів можна побачити скрізь. Найвеличнішими є залишки давнини саме на теренах сучасної України. За давніми джерелами наша країна перебувала на одній стадії розвитку з Атлантидою та Афінами і знаходилась по ту сторону Гераклових стовпів (за версією Сергія Піддубного, Гераклові стовпи знаходяться на Дніпрі, острів Хортиця.

Гераклові стовпи. Написи на стовпах, та голова увінчана папахою праворуч. 

З розповіді Критія дізнаємося також, що Атланти намірилися одним ударом захопити в рабство всі країни й землі по цю сторону протоки (Гераклових стовпів). Афіни очолили союз еллінів. Ці відомості свідчать про те, що дві ворогуючі держави територіально знаходились порівняно недалеко одна від одної. Пра-Афіни, Атлантида та Троя існували на землях сучасної України.

Троєю звали не місто, а союз кількох братніх держав. Війна яка відбувалась між Атлантидою та Афінами, можливо звалась Троянською. В давніх джерелах вказується на те, що українські племена елліни, скіфи, троянці і т.п. добровільно проживали як в Афінах так і в Атлантиді, та мали не тільки споріднену з ними мову і релігію (як впоминає «Іліада», за допомогою Афіни троянці колись встановили вал Гераклу), але ще і приймали участь у війні на стороні як Афін так і Атлантиди.

Вела війну і наша держава. Аполлон – татуньо Дніпра , відмовився офіційно приймати участь у війні проти свого дядька Посейдона (брата Зевса), але вбив Ахілла (Ахілл – син нашої землі) стрілою в п’ятку та допомагав у війні троянцям.

Мабуть саме тоді, прадавні предки огородили велетенськими мурами (Троянські або Зміїні вали), всю країну. Як прогнозують деякі вчені, Троянські вали могли бути зведені приблизно 10 -15 тисяч років тому. Таке масштабне будівництво під силу тільки технічно та науково розвинутим країнам.

Змієві вали — грандіозні земляні укріплення (насипи висотою 6-8 м і шириною 14-16 м), залишки яких розташовані майже по всій лісостеповій та степовій території України. Загальна довжина близько 2000 км.. Те, що зараз виглядає як залишки невиразних земляних насипів, колись було потужним та складним укріпленням – суцільні вали висотою 10-15 метрів, шириною основи до 20 метрів, на дерев’яному каркасі, в деяких місцях у вигляді 5-6 паралельних земляних укріплень, з ровом глибиною до 2-3 метрів.

Будівництво таких споруд вимагало величезної кількості людей та централізованого управління, тобто було можливим лише за умови існування держави на цих територіях. Тому в історичній науці довгий час вважалося, що ці укріплення були побудовані за часів Київської Русі, хоча є багато аргументів на користь того, що були вони створені набагато раніше. Про це, зокрема, свідчить і те, що вже за руських часів виникнення Змієвих валів мало вигляд легенди.

За легендою, їх проорав Змій, який постійно нападав на жителів Подніпров’я, аж поки Кирило Кожум’яка (за іншими версіями легенди ковалі Кузьма та Дем’ян) не поборов його і не запряг до плуга. Земля, вивернута з борозни, проораної Змієм, й утворила величезні насипи. Дотягнувши плуг до річки (або за іншими версіями до моря) Змій від утоми та спраги випив занадто багато води й луснув, а вали люди назвали Змієвими.

На окремих ділянках споруди носять різні назви, характерні лише для конкретних місцевостей — Великий вал, Маленький, Чорний, Отаманський, Половецький, Окоп, Перейма, Турецька гребля. Іноді той самий вал на одній ділянці має назву Змієвого, а в іншій частині називається Трояновим (Траяновим).

Кримські вали — трирядкова система укріплень між Азовським і Чорним морем на Керченському півострові. (Перекопський вал – на півночі Криму ). Ще в середині I тисячоріччя до нашої ери Геродот писав, що для захисту від скіфів місцеве населення викопало широкий рів і побудувало вал від Таврійських гір до Меотійського моря. Вал одержав назву Кімерійського. (Матеріал з Викіпедіі).

Ми як нащадки Атлантиди, Трої та Афін, зберегли деякі спільні риси: політеїчну релігію, культуру, символи, побудову мови, захоронення у вигляді курганів і пірамід. Їх можна виявити у наступних основних культурах, що існували пізніше на території сучасної України (у хронологічному порядку – Трипільська культура, скіфи, сармати, Київська Русь, Запорізька Січ).

Деякі сліди збереглись і донині . У Києві це Святі гори та Дніпровські схили, будівництво на яких було заборонено (тільки священні гаї та молитовні споруди). По усій країні дуже багато величезних сакральних споруд на які ми не звертаємо уваги. Сергій Літусь, дослідник історії та релігії.

Джерело: http://spadok.org.ua/tavriya/atlantyda-perebuvala-na-mistsi-suchasnogo-krymu
© СПАДЩИНА ПРЕДКІВ